Куди залітають лиш орли

— Але ж ви швидко наберете форму, чи не так? — холодно відказав Вайат-Тернер. — До речі, найголовніше те, що всі ви, крім майора Сміта, — чудові фахівці із західноєвропейських питань. Ви всі добре розмовляєте по-німецькому. А ваша бойова підготовка, я певен, насправді виявиться не гіршою, ніж кілька років тому. Всі ви надзвичайно витривалі, вправні й винахідливі. Якщо хтось і має шанс, то тільки ви. Ясна річ, це справа цілком добровільна.

— Ясна річ, — повторив Каррачола з кам'яним обличчям, потім задумливо глянув на Вайат-Тернера — Але тут, ясна річ, є ще один спосіб… — Він помовчав, потім спокійно повів далі:— Спосіб, що дає стопроцентну гарантію успіху.

— Ні я, ні адмірал Ролланд не вважаємо себе непомильними, — відказав Вайат-Тернер. — Можливо, ми й не зауважили якоїсь альтернативи. Ви хочете запропонувати своє розв'язання проблеми?

— Так. Підняти в повітря ескадрилью «ланкастерів» із десятитонними бомбами. Як ви гадаєте, чи зможе хтось в Орлиному замку після цього заговорити?

— Гадаю, що ні, — вперше за весь час озвався адмірал Ролланд і рушив від стіни до решти співрозмовників. Адмірал завжди розмовляв тихо й ввічливо. Маючи таку величезну владу, яку мав цей чоловік, можна було не підвищувати голосу, щоб тебе почули. Він був невисокий, сивий, із глибокими зморшками на обличчі і надзвичайно владними манерами. — Ні, — повторив він. — Гадаю, що ні. Гадаю також, що вашу безжальність можна пояснити незнанням деяких важливих деталей цієї ситуації. Чоловік, якого захопили німці, — американський генерал-лейтенант Карнебі. Якщо ми знищимо його бомбами, то генерал Ейзенхауер, очевидно, відкриє другий фронт не проти німців, а проти нас. — Він вибачливо усміхнувся, ніби щоб загладити докір у своєму голосі. — В наших взаєминах із союзниками слід дотримуватися певних… гм… правил ввічливості. Ви з цим згодні?

Каррачола не висловив ані згоди, ані незгоди. Йому, певно, вже нічого було додати. Так само як і решті. Полковник Вайат-Тернер прокашлявся.

— Такі-от справи, панове. Отже, о десятій вечора на аеродромі. Більше запитань немає, сподіваюся?

— Ні, сер, запитань таки до біса, хай вибачить мені пан полковник, сер! — У сержанта Геррода збудження вгадувалося не лише в голосі, а й у виразі обличчя. — Чому такий галас? Чи той стариган справді таке велике цабе? Чому ми мусимо ризикувати заради нього власними головами?

— Досить, сержанте! — різко й владно урвав його Вайат-Тернер. — Ви знатимете стільки, скільки вам слід знати…

— Якщо ми наражаємо людину на смертельну небезпеку, полковнику, то вона, гадаю, має право знати, заради чого, — ввічливо, майже винувато перебив його адмірал Ролланд. — Решта вже знає, тож і сержант має знати. Все дуже просто, сержанте. Генерал Карнебі — головний координатор у розробці операції «Оверлорд» — відкриття другого фронту. Не буде перебільшенням сказати, що він знає про підготовку до відкриття другого фронту більше, ніж будь-хто інший. Учора вночі він полетів на зустріч із представниками союзницького командування на Близькому Сході, в Росії та Італії для координації деяких завершальних моментів плану вторгнення в Європу. Зустріч було призначено на Кріті. Це єдине місце, яке влаштовувало росіян. Адже у них немає швидкісних літаків, які б могли втекти від «мессершміттів». Британський «москіто» на таке здатен, але цього разу йому не пощастило.