В сузір’ї Дракона

Рей працював тоді в інституті Космонавтики. В свої тридцять два роки він уже був відомим ученим, конструктором перших космічних ракет. Він же був і першим космонавтом Танії, який здійснив близько сотні витків навколо планети і виходив у відкритий космос. Робота вченого, конструктора ракет і космічного пілота щасливо доповнювали одна одну. Попрацювавши з рік пілотом, Рей знову повернувся в інститут, у своє КБ, і брав найактивнішу участь у проектуванні, а згодом і будівництві першого зорельоту.

Високий і тонкий — на вигляд ніби не із здорованів, Рей між тим відзначався надзвичайною витривалістю, аналітичним розумом, невичерпною працездатністю і реакцією автомата. Міг працювати в інституті по двадцять годин на добу, лишаючи для сну три-чотири години, і почував себе при цьому чудово. В 32 роки Рей залишався холостяком, житла свого не мав, а мешкав в інституті, в закапелку при кабінеті і про створення власної сім’ї якось за роботою і не думав. Взагалі, жінок він чомусь ігнорував. Більше того, кепкував з тих, хто «бігав за спідницями».

Ось це і відіграло вирішальну роль при затвердженні Рея Радою Космонавтики на посаду командира екіпажу. Враховано було й те, що він не має сім’ї та дітей, за якими на час польоту відчував би постійну тугу. Політ в обидва кінці мав тривати п’ять років. Але це для зорельота, а на Танії за цей час мине півстоліття. Тридцятидвухрічний космонавт, повернувшись з польоту лише на п’ять років старішим, зустріне свою дружину (якщо вони були приблизно одного віку) вісімдесятирічною, а дітей — шістдесятирічними чи й ще старшими. Психологічно він ніколи не зможе змиритися з цим і буде травмований на все життя.

Про це говорили й біологу Сену та астроному Койлю, коли розглядали їхні кандидатури. Але ці двадцятип’ятилітні молоді хлопці — спортсмени, відомі спеціалісти в своїх галузях просто ще не встигли обзавестися сім’ями. Щоправда, Койль, як і Рей, усього себе віддавав роботі, а ось Сен встигав і роботою займатися, і сердечним справам приділяв чимало уваги. Він і дня не міг прожити без флірту, без бігання на побачення, без знайомства з вродливими танійками. Познайомившись із черговою кандидаткою на створення сім’ї, Сен оббігав усіх знайомих, розказуючи, яку незвичайну жінку оце зустрів — прямо ідеальну. І запрошував знайомих на весілля. Але, як завжди, швидко охолоняв від свого захоплення, і вибраниця уже не здавалася йому найкращою. «Вона нічого, — розводив він руками, — але така, як і всі…» І затівав нову серію амурних походеньок, часом ловеласничав з одруженими жінками й іноді, аби врятуватися від гніву обурених чоловіків, йому доводилося просити у свого начальства «найтерміновіше відрядження на край Танії» та перечікувати там біду. Але й «на краю Танії» були вродливі дівчата, і Сен не витрачав марно часу… Та як він не любив жінок, а по-справжньому так і не встиг покохати жодної… «А, може, тому, — казав він друзям за кухлем доброго старого танійського вина, — що суджена ще не зустрілась мені».