Атомний вогонь над океаном
- Автор: Балль Курт Герварт, Вайзе Лотар
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: П. Н. Факторович
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Атомний вогонь над океаном». Краткое содержание книги:
Автори повісті, письменники Німецької Демократичної Республіка, переносять читача в американське атомне місто — центр, у якому вчені працюють над проблемою керованої ядерної реакції. Та їхні наукові відкриття попадають до рук мілітаристів з Пентагону. Сфальсифікувавши результати досліджень, бізнесмени починають трубити про «чисту», нібито позбавлену радіоактивності бомбу і організовують у районі Тихого океану випробування її, від якого неминуче загине багато тубільців з островів. Але ця спроба не вдається. Ціною власного життя молодий учений знешкоджує жахливу зброю. Прихильники миру чесні люди — вчені, робітники — викривають підступні плани імперіалістів.
Книга закликає до боротьби проти загрози страхітливої атомної війни, за використання досягнень науки в ім'я миру і щастя людей.
Від цікавості, з якою робітники допіру дивилися на вибух, що стався за кілька кілометрів, не лишилося й сліду. Робітників охопило почуття гіркоти. Френк Говен, будівельник, промовив, наче міркуючи вголос:
— Невже на всій земній кулі вже немає безпечного місця?
— Здається, в повітря злетів склад.
— А скільки при цьому загинуло нашого брата?
— Троє, четверо. Шофер, певно Зонненфельд, і працівники складу.
Хріс Браун випростався. Він трохи відпочив.
— Я здогадуюся, яка була причина вибуху. Мабуть, неправильно розмістили ящики з плутонієм.
— Розмістили? Навіщо виробляти таке паскудство! Може, то ще й бомби.
Чоловік, який стояв біля входу в довгу нору, промовив:
— Продукція атомного міста цілком безпечна.
Всі розреготалися.
— Безпечна, йолопе! Ти б ще сів на ящик!
— Добре підсмажився б, — зауважив Тедд О'Брайєн.
— Кинути б цю роботу зовсім, — пробурмотів хтось. — Вони набивають собі кишені, а ми лягаємо кістьми.
— Лайка не допоможе, — сказав Хріс Браун. — Треба щось робити проти цього. Я вже давно говорив, що тут небезпечно…
Робітник, який стояв біля входу в нору, повільно підійшов до Брауна і тихо промовив:
— Послухайте! На мою думку, небезпечно сіяти тут паніку і підбурювати проти керівництва атомного міста…
Тедд О'Брайєн легенько відштовхнув чоловіка од Брауна і пригрозив йому:
— Прикуси язика, Адамс, інакше ми тобі покажемо, що небезпечно.
Тедд узяв Адамса за плечі і виштовхнув його в сусідню нору. Всі робітники розсміялись, а Тедд ще й відчитав Адамса:
— Я тебе завжди вважав порядним хлопцем, а ти заради долара підслуховуєш, що люди балакають.
— Дивіться, — вигукнув один з робітників, — який сніжок падає.
Легкий вітерець проніс над канавою білі пластівці пилу. Робітники завісили вхід у землянку ковдрою.
— Ми тут більше не працюватимемо, — заявили кілька робітників. — Профспілка повинна підтримати нас, чуєш, Тедд?
О'Брайєн був активістом профспілки.
— Неодмінно підтримає. Ви тут на власній шкурі відчуваєте, що таке випробування ядерної енергії, — сказав Тедд. І показав рукою в напрямі атомного міста.
— А правила безпеки? — енергійно розмахуючи руками, запитав Френк Говен. — Як це може корпус злетіти-в повітря? Хіба нам не твердили завжди, що таке ніколи не може трапитися?
Хріс Браун спробував роз'яснити людям, що коли неправильно розміщувати ящики з плутонієм, неминуче станеться вибух. Браун уже кілька місяців тому підготував і подав дирекції доповідну записку про це, але його пропозиції відхилили.
— У фірми, мабуть, знову не вистачило доларів? — глузливо запитав робітник.
— Доларів у них багато, — зауважив О'Брайєн, — але не для нас. Нам треба… — Тут він помітив, що Брауну важко сидіти і той от-от упаде. О'Брайєн підхопив ученого і гукнув Говену: — Давай, Френк, віднесемо його в машину. Містера Брауна треба негайно відвезти в санаторій.
— Зараз? — запитав той.
Навколо все ще падав білим сніжком дрібний порох.
— Я побуду тут, Тедд, — слабким голосом попросив Браун. — Минеться.
Але шофер і слухати не хотів.
— Це безглуздя, містер Браун. Я вас відвезу в санаторій. Хоч би при цьому злетіла в повітря половина атомного міста. Я вже раз возив вас у такому стані. На мою думку, в санаторій повинні поїхати всі, хто стояв на горбі і одразу не пішов у сховище. Бери, Френк!
Вони винесли Брауна і попрямували до машини. Над пустелею все ще висів велетенський гриб, його верхні шари несло вітром далі.
В сусідній землянці сидів Адамс.
— Ходімо з нами! — суворо гукнув йому Тедд. — Тут ще загинеш, а в тебе п'ятеро дітей…
Уже в машині Тедд пильно глянув на Адамса і сказав:
— Думаю, що ти триматимеш язика за зубами і ми лишимося друзями! Інакше…
Коли машина покотилася по колії, наїждженій в пустелі грузовиками, Браун застогнав. Шофер нахилився до хворого:
— Потерпіть, містер Браун. Ви нам ще потрібні. Чули ж, що люди кажуть? Треба щось робити.
Через півгодини всі четверо лежали у ванні, змиваючи з себе радіоактивний пил. Незабаром санаторні машини привезли з будівництва й інших робітників.
Лекс Шпрінгер нервово перебирав пальцями лівої руки клавіші розмовного апарата. Він тримався зовсім не так спокійно, як належало керівникові служби безпеки атомного міста Мехіко-Занд. Час від часу Шпрінгер кидав збентежений погляд на обличчя директора, якого прозивали Атомним слоном.
Директор атомного міста Брекдорп — спітніла м'ясна туша вагою понад сто двадцять кілограмів — сидів у величезному глибокому кріслі, не зводячи очей з прикріпленого до стіни індикаторного щита, його звичайне жовтувато-біле світло забарвилось у червоний колір. Дебела права рука директора лежала на письмовому столі. В просторому кабінеті не було жодного вікна. Складний кліматичний прилад підтримував у кімнаті постійну температуру і освіжав повітря. Робочий кабінет Брекдорпа вважався одним з небагатьох цілком захищених від променів приміщень міста Мехіко-Занда.