Гроші. Ч 1. Сизий світанок

Тож вдень, наближаючись до Заповідника, Саша поставила машину подалі, за ґрунтовою дорогою, щоб не привертати зайвої уваги. В якому боці від її рятувального острівця машина зараз, вона уявлення не мала. Коли Саша манівцями зайшла на територію Заповідника і вийшла на лісну дорогу, годинник на мобільному показував близько вісімнадцятої. Незважаючи на сварку з другом-чоловіком Іваном, настрій Саша мала пречудовий, піші прогулянки завжди впливали на неї позитивно, піднімали бойовий дух і наповнювали енергією. Вона намагалася триматися узбіччя і в будь-який момент була готовою сховатися в кущах. У принципі, люди її не лякали: скаже, що, мовляв, заблукала, рятуйте бідну дівчинку і все таке інше, що кажуть серед лісу. До того ж, міні-спідничка, легка майка, відсутність фотокамери мали б посилити цю конспиративну версію. Так чи інакше, Саша йшла легко, потихеньку наспівувала якісь мелодії, минаючи дивні дерев’яні ящики, що стояли поміж єгерськими вежами, під ногами в неї хрустіла кукурудза, а в серці калатав дуже дивний мікст – відчуття мисливця і жертви водночас.

«Чому тут так багато розсипано кукурудзи? – промайнула думка. – Везли вантажівкою і випадково розсипали?» Але відповідь придумати не встигла, точніше, відповідь сама стрімголов уже неслася по дорозі назустріч. За триста метрів Саша побачила щось велике і квадратне: на неї біг кабан, він стрімко наближався, погрозливо рохкав – очевидно, йому було байдуже до її статусу, коротенької джинсової спідниці і конспиративних версій. Він просто біг, щометра прискорюючись, і ця зустріч нічого гарного Саші не обіцяла. Вона мала кілька моделей поведінки щодо несподіваних зустрічей із людьми, а от щодо кабанів не мала жодної. Тому Саша голосно закричала, схопила в руки невелику палку, що валялася під кущем, і почала нею розмахувати. Проте кабан залишився абсолютно індиферентним до цих намагань налагодити діалог. Відстань скоротилася метрів до п’ятдесяти, і дівчина з жахом побачила, що за цим кабаном біжить ціла зграя кабанів, очевидно, і самки, бо позаду трусили малі смугасті поросятка, але жодних сентиментальних емоцій їхній вигляд у Саші не викликав. Раптом вожак, не добігши до неї метрів двадцять, різко звернув у кущі. Можливо, він розгледів дівчину зблизька, тобто зрозумів, що перед ним на дорозі людина з палкою, бо насправді у диких кабанів не дуже гарний зір. Саша наче розмагнітилася, відірвалася від асфальту і, не відчуваючи зусиль, швидко залізла на міцну березу – дитячі навички стали в пригоді.