Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності

Міф про Іпполіта й Афродіту немає нічого спільного з буденним сприйняттям сексу релігією. Із заголовків новин може скластися враження, що на сьогодні релігії значно більше стурбовані темою сексуальності, ніж будь-коли. І картина значно відрізняється від тієї, що була у випадку з Іпполітом. Те, що ми бачимо, є релігійною відмовою від сексу. Релігії засуджують секс, секс із неправильними людьми, з неправильної причини, у неправильний час і в неправильному місці. Їх обурює, що про секс надто багато пишуть і говорять; їх бентежить, що про секс пишуть і говорять неправильно. Часто засудження настільки потужне й одностороннє, що може здатися, ніби релігії повністю відкидають секс як такий.

Як так сталося, що одна релігія засуджує тих, хто утримується від статевих зносин, тоді як інша засуджує сексуально активних людей? Це питання, на яке важко дати просту відповідь. Саме питання не належить до легких. І навіть грецька релігія, з якої походить історія Іпполіта й Афродіти, визнає не всі форми сексуальності. Якщо люди не дотримувалися б низки допустимих релігією складних правил сексуальності, це мало б серйозні наслідки. Незважаючи на те що трагічна доля Іпполіта виявляє основні вірування в Стародавній Греції, вона є лише однією складовою в заплутаній головоломці взаємозв’язку між сексом і релігією.

Але й сьогодні картина значно складніша, ніж може здатися з новинних заголовків. У достатньо односторонньому ставленні релігії до різних форм сексу легко не помітити певних нюансів. Ми не бачимо, як більшість із цих засуджень одночасно передбачає і релігійне схвалення сексу, проте, звичайно, тільки «правильного сексу». Осуд і схвалення сексу зазвичай ідуть пліч-о-пліч. Аналізуючи взаємозв’язки між сексом і кожною окремою релігією, потрібно акцентувати на межі між тим, що прийнято, і тим, що заборонено, між священним і проклятим.