Наодинці з собою
- Автор: Антонин Марк Аврелий
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-486-3
- Переводчик: Ростислав Паранько
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Наодинці з собою». Краткое содержание книги:
Для тих, хто в пошуку.
То чим же є писання Марка Аврелія? Виявляється, що в античній літературі не так вже й легко знайти щось подібне за формою. Зрештою, літературним твором їх можна назвати лише умовно: філологи й історики доходять висновку, що славетну пам'ятку письменства, яка витримала стільки перевидань і яку було перекладено стількома мовами, автор взагалі не мав наміру оприлюднювати.
Твір, якому Марк Аврелій завдячив славою філософа, насправді є вислідом дуже особистого застосування філософії, що його метою була аж ніяк не слава. Нотатки імператора — це радше засновані на філософії стоїцизму (з принагідними запозиченнями з інших філософських систем) вправи, своєрідна письмова автопсихотерапія, спрямована на відшукання душевної рівноваги, на подолання залежності від людської опінії, на боротьбу зі страхом смерті. Марк Аврелій не висловив якихось нових ідей: і самі ці теми, і окремі, пов'язані з ними, мотиви були вельми поширені в античній літературі, надто у стоїчних авторів; якщо взяти, наприклад, «Моральні листи до Луцілія» Сенеки, то посилання до всіх паралельних місць, либонь, охоплять більшу частину тексту Марка Аврелія (в примітках до нашого перекладу зазначено лише найхарактерніші з них). Унікальна цінність «Роздумів» полягає в тому, що вони відкривають перед нами не заклики досягати згаданих цілей і не повчання, як це робити, звернені до іншої людини чи до широкого загалу, а процес особистої боротьби за досягнення їх; і поруч із філософією найпотужнішою зброєю в цій боротьбі для Марка Аврелія є мова.
Оте, за античною мудрістю, «двічі прочитане» — бо викладене на письмі — живе слово мало знову й знову переконувати свого автора в конечності «життя за природою», в марноті «дещиці слави», в обоятності насолоди й страждання. Воно мало бути максимально дієвим — а тому поєднало в собі, з одного боку, граничну стислість, з іншого — риторичну силу. Ця сила полягає не в літературній оздобності й пишномовності — навпаки, часто натрапляємо на уривчастість, ба, навіть неузгодженість та недовершеність фрази; вона полягає в своєрідному прозовому ритмі, в паралелізмах та протиставленнях, в анафорах та асонансах, але насамперед (хоч як це парадоксально в поєднанні зі стислістю й уривчастістю) — в природності й невимушеності, досягненій завдяки майстерному володінню словом.
Ознакою цієї природності є й численні недомовки та натяки — на події, на осіб, на цитати з літератури. Справді-бо, хто розводитиметься про другорядні речі, які й так відомі, коли треба сказати найголовніше! Навіть більше: деякі двозначності можуть бути зумовлені не нашою необізнаністю з контекстом, а задумом самого автора поєднати одразу кілька можливих прочитань і цим зробити вислів ще насиченішим.
Прикладом може послужити текст цілої першої книги (яку ще називають «переліком» або «каталогом подяк»): називаючи близьких йому людей і все, чим він кожному з них завдячує, Марк Аврелій будує фразу так, що опис моральних якостей, рис поведінки та вдачі можна зрозуміти і як характеристику цих людей (таки насамперед їх), і як характеристику його самого (тобто яким він завдяки їм став). У цей витончений спосіб автор «Роздумів» визнає свій борг перед іншими за те, ким він є, водночас уникаючи відвертого самолюбування. Проте особливо виразно ця особливість виявляється в тому, як Марк Аврелій залучає на свою користь ідейний та поняттєвий арсенал стоїцизму.
Відомо, що стоїки, особливо в пізній період історії цієї школи, зосереджувалися передовсім на морально-етичних питаннях, щоправда, трактуючи їх у тісному пов'язанні з іншими двома членами своєї традиційної класифікації філософських дисциплін: природознавством (до якого належали, зокрема, космологія та психологія) і логікою: цього вимагала сама природа стоїчної філософської системи. Використання аргументації з цілого спектру філософських наук тією чи іншою мірою властиве для всіх письменників, які перебували під впливом пізнього стоїцизму, і не лише в спеціалізованих трактатах, а й, скажімо, в листах — як це бачимо у Сенеки. Послуговується нею й Марк Аврелій. Сам він, на одностайну думку дослідників, не вніс до скарбниці стоїчної філософії нічого нового; зате його писання становлять дуже яскравий і своєрідний приклад її практичного застосування.
Стверджуємо, що ця своєрідність полягає в унікальному прищепленні філософського дискурсу до мовної тканини твору, який, попри насиченість філософською аргументацією, все-таки не є суто філософським. Більшість термінів у системі стоїцизму — це або звичайні щоденні слова, або досить відомі широкому загалові елементи професійного жаргону (здебільшого з ділянки медицини), яким стоїки надали вужчого, спеціального значення і, відповідно, стали вживати їх у новий, незвичний спосіб. Що робить Марк Аврелій? Після понад трьох століть існування стоїчної школи й спеціалізованого вжитку її термінології він немовби повертає філософським термінам їхній первісний, щоденний, зрозумілий для «посполитої» людини зміст.