Інститут
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7678-9
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Інститут». Краткое содержание книги:
— Ні, не треба. Дякую за пропозицію.
Він потис Марджорі руку, вийшов з автівки й пішки повернувся вздовж розділової лінії І-95 до виїзду з Гардівілла. Не зловивши одразу попутку на трасі 17, він пройшов кілька миль уперед до сполучення з шосе 92. Там стояв знак, що вказував на місто Дюпрей. Уже почало вечоріти, і Тім вирішив, що варто пошукати якийсь мотель для ночівлі. Ясна річ, це буде мотель із розряду зачучверених, але альтернатива (спати просто неба, щоб тебе заживо з’їли москіти, або десь у фермерському сараї) вабила ще менше. Тож Тім вирушив у Дюпрей.
Великі події обертаються на малих шарнірах.
За годину Тім сидів на камені край двосмугової дороги і чекав, поки проїде вантажний поїзд, який здавався йому нескінченним. Валка рухалась у напрямку Дюпрея зі статечною швидкістю в тридцять миль на годину: криті вагони, автомобілевози (здебільшого жертви аварій, аніж нові автівки), цистерни, платформи і напіввагони, вантажені бозна-якими згубними речовинами, що від них може і сосновий ліс зайнятися, і населення Дюпрея надихатись токсичними, навіть смертельними випарами. Під кінець проїхав помаранчевий кабуз[9] — там у шезлонгу сидів чоловік у робочому комбінезоні, читав книжку в м’якій обкладинці й курив цигарку. Він відірвався від книжки і помахав Тіму. Тім помахав у відповідь.
Місто стояло за дві милі звідти, і розбудувалося воно навколо перехрестя штатного автошляху 92 (який тепер називався Мейн-стріт) і ще двох вулиць. Дюпрею начебто вдалось уникнути навали мережевих магазинів, що вже заполонили більші міста. Була там крамниця «Вестерн-авто», але вже закрита, з позамиленими шибками. Тім помітив бакалійну лавку, аптеку, роздрібний магазинчик, де продавалося всього потроху, і пару салонів краси. Також там був кінотеатр, що на його маркізі красувався напис «ПРОДАЖ І ОРЕНДА», крамниця автозапчастин із люксовою назвою «Майстерня швидкості Дюпрея», а ще ресторан «Харчевня у Бев». Ще там було три церкви: одна — методистська, дві інші — сторонніх конфесій, та всі вони закликали «прийти до Христа». На скісних паркувальних місцях, що тягнулися вздовж ділового кварталу, стояло не більше двох дюжин автівок і фермерських вантажівок. Тротуари були практично безлюдні.
Тім пройшов ще три квартали і за черговою церквою помітив мотель «Дюпрей». За ним, там, де Мейн-стріт знову перетворювалася на штатний автошлях 92, розташувалися ще один залізничний переїзд, депо і низка металевих дахів, що зблискували на сонці. За цими будівлями знову підступала стіна соснового лісу. Загалом Тім постановив, що Дюпрей дуже схожий на місто з балад у стилі кантрі, тих ностальгійних мелодій, що їх наспівують Алан Джексон і Джордж Стрейт. Вивіска на мотелі була стара та іржава, тож заклад міг бути так само закритий, як і кінотеатр, але оскільки вже схилялося надвечір і інших варіантів для ночівлі не спостерігалося, Тім рушив до мотелю.
На півдорозі, після міської адміністрації Дюпрея, Тім натрапив на цегляну будівлю з мереживом плюща, що дерся вгору стінами. На дбайливо підстриженому моріжку стояв знак, який сповіщав: це Управління шерифа округу Фейрлі. Тім прикинув, який же задрипаний це має бути округ, якщо таке місто вважається його столицею.
Перед управлінням стояли дві патрульні автівки, одна — відносно новий седан, друга — старенький і зальопаний брудом позашляховик «тойота 4-раннер» із блимавкою. Тім кинув оком на вхід (майже несвідомий погляд зайдисвіта, що в його кишені лежить чимало грошенят), піднявся на кілька сходинок, а потім повернувся, щоб уважніше роздивитися дошки оголошень обабіч двійчастих дверей. І одне оголошення зокрема. Він спершу вирішив, що щось неправильно прочитав, тож хотів ще раз пересвідчитись.
«Не в наш час і не в наш вік, — подумав Тім. — Бути цього не може».
Але воно могло і було. Поруч із плакатом з написом «ЯКЩО ТИ ДУМАЄШ, ЩО В ПІВДЕННІЙ КАРОЛІНІ ЛЕГАЛІЗОВАНО МАРИХУАНУ — ПОДУМАЙ ЩЕ РАЗ» висіло просте оголошення «ПОТРІБЕН НІЧНИЙ ПАТРУЛЬНИЙ. ЗАЯВКИ ПРИЙМАЮТЬСЯ В УПРАВЛІННІ».
«Ого, — подумав Тім. — Нічого собі привіт із минулого».
Він розвернувся до іржавої мотельної вивіски і знову завмер, міркуючи про те оголошення щодо роботи. Саме в цю мить двері поліцейського відділку прочинилися і з них, поправляючи кашкета на рудому волоссі, вийшов довготелесий коп. На жетоні миготіли промені вечірнього сонця. Коп оцінив робочі черевики Тіма, його запилюжені джинси й легку полотняну сорочку. Погляд на секунду спинився на брезентовій торбі, що висіла в Тіма на плечі, а тоді перемістився до обличчя.
9
Термін, яким у США називають спеціальний вагон для екіпажу потяга.