Вибрані твори
- Автор: Стельмах Михайло Афанасьевич
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
Громохке заграли по колодах снаряди і міни, і розщеплене дерево підіймалося вгору з шматками закривавленого м'яса.
— За Батьківщину! За Сталіна! — піднялися партизани в атаку, на ходу вганяючи в автомати вороні диски і заряджаючи німецькі протитанкові гранати. Кинулась за ними Соломія, але поруч хтось застогнав, і вона нахилилась до пораненого.
— Ой, пече мене, сестричко. В грудях!.. — тяжко захрипів молодий хлопець з хвилястим русявим чубом.
Обережно підняла сорочку і здригнулася: куля попала партизанові нижче соска, і з невеликої рани з силою витиснуло частину легені, схожу тепер на червоний дитячий кулачок. Відчуваючи приплив крові до голови, метнулась назад, між палаючими деревами знайшла парокінну підводу, що саме підвезла боєприпаси, уклала пораненого і наказала везти до санпункту, де був хірург. І знову побігла наздоганяти партизанів, що наближались до Бугу.
Коли міномети вдарили по бокових дзотах, фашисти повискакували з них і побігли до ріки, відрізаючи дорогу дівчині, що опинилась на півострові, утвореному Бугом і нешироким зарогом. Відстрелюючись на ходу, Соломія кинулась до ріки. Кілька разів просвистали біля неї кулі, і вона з похилої кручі покотилася вниз. Хвиля обпекла до самого пояса, і в цей час по річці смачно зачмокав свинець. Тісніше притуляючись до високого берега плечем, обережно попрямувала до двох прип'ятих човнів. Тримаючись за обшивку більшого, тихо аж по груди увійшла у воду і заховалася в гострому закутку поміж човнами.
На кручі з'явилися дві чорні постаті, і дівчина, торкаючись скронями обох обшивок, пригнула голову до самої води, густої і червоної.
Іще раз пролунало «ура», і резервні роти з новою силою вдарили на фашистів.
Найжорстокіший бій точився біля колод і на півострові. Дмитро наказав своїм партизанам, що попали під перехресний кулеметний вогонь, відступити від півострова, а сам із штабним взводом помчав до Бугу. Біля ріки усі вершники спішились, кручею спустилися вниз і побігли до вислого ріжка, що відчахнувся від берега, ладнаючись от-от обвалитись у воду. Першими з берега на кручу підняли на плечах кулеметників, і вони зразу ж вдарили в спину оторопілому ворогові. На допомогу кулеметникам висипали автоматники, і останньою вилізла на півострів, уся мокра і радісно зла, Соломія.
Заметалися вороги на вузькому клині, а потім отарою, переганяючи один одного, кинулись у хвилі заводі, думаючи переплисти на той берег. І тоді лівобережні кущі замерехтіли цятками вогнів, обізвалися пострілами — шляхи відступу були відрізані загоном імені Леніна…
Ясний зеленавоголубий світанок підіймався над берегами Бугу. Сонце ще не зійшло, але схід уже горів, мерехтів і мінився дорогим шиттям; дубовим листом золотилися окрайці хмар, і на притихлій воді, що зараз нагадувала велетенський щільник, кожна сота грала то червоною барвою у виїмці, то синьою чи голубою в стінках правильного шестикутника.
Стихали постріли.
Незабаром із в'язниці висипали в самій білизні змарнілі в'язні, обнімаючи і цілуючи своїх визволителів. Якась жінка кинулась до Дмитра. Він, спітнілий і весь у землі, на мить одхилився назад, але на нього поглянули такі щасливі голубі очі, наповнені сльозами і усміхом, що він рвучко нахилився до них і відчув на устах теплий солоний присмак.
— От і познайомились — партизан Дмитро Горицвіт, — усміхнувся молодиці, бачачи, як в її очах мерехтять червоні відблиски пожежі.
— Щасти тобі, Дмитре, зустрітися і зі своєю дружиною, — стисла йому руку своєю невеличкою, довгастою, мов весельце.
— Коли б то так, — замислився.
— Дмитре Тимофійовичу! — під'їхав до нього Тур. — Вітаю з цілковитою перемогою над ворогом. Нашому загонові і вам особисто висловив подяку представник штабу партизанського руху.
— Спасибі!.. Убиті в нашому загоні є?
— Два. Чотири поранених. Є вбиті і в інших загонах Втрати фашистів — шість сотень. Можна сказати, район звільнено.
Обминаючи трупи ворогів, обвуглені головешки дерев, пащі пнів, що, неначе вигнуті криваві плахти, гаряче дихали вогнем і димом, Дмитро поїхав до своїх партизанів.
XVІ
Діставши від штабу партизанського з'єднання триденний відпочинок, Дмитро повів загін у село Погоріле, що мальовниче розкинулось на крутих пагорбах понад Бугом.
Сонце, трохи посвітивши зранку, тепер зайшло за хмари і широкими прапорами пробивалося аж до середини неба. В його зм'якшеному світлі все навколишнє окреслювалось чітко і рельєфно, неначе і дальні хати, і хвилясті вишняки, і примхливі лінії Бугу, і корови в долині були вирізьблені із каменя. Зрідка на луги падав просвіток, і тоді здавалось, шо латаття і незабудки палали в хисткому жовгоголубому вогні.