Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Заява Баденього була пощочиною для тих усіх, що привязували до «нової ери» надто рожеві надії й моральною сатисфакцією для тих, що рятунок для української справи в Галичині бачили тільки в політиці вільної руки. В тому теж напрямі пішов дальший розвиток подій. На черговій сесії австрійського парляменту, в березні 1894 р. прийшлося українським послам витягнути консеквенції з заяви галицького намісника. Одноцілий до тепер «Руський Клюб» роздвоївся. Коли посол Наталь Вахнянин в парляментарній промові примирився з становищем намісника й приняв його поличник, як осторогу перед експанзивністю народовецької політики, тоді посол Романчук здезавував його з місця й заявив, що енунціяція Вахнянина не є ані поглядом усіх членів «Руського Клюбу» ані думкою українського загалу. Проти заяви намісника треба як найрішучіше застерегтися всякому, хто шанує волю народу й основи конституційного устрою. Гідна, хоч може дещо спізнена енунціяція Романчука зустрілася з признанням подавляючої більшости галицького громадянства. Першими погратулювали йому представники студентського товариства «Січ» у Відні, а Народня Рада, на своїх надзвичайних зборах в травні 1894 р. довела до остаточного прояснення ситуації.
Даремне борикався Вахнянин заявляючи - «ухвалюйте опозицію, а я з обраної дороги не зійду», бо мовляв, «у політиці не можна бути нервовим, а треба виждати»… Подавляючою більшістю чотирьох пятих голосів, Народня Рада приняла внесок Евгена Олесницького, такого змісту:
1. Збори заявляються тільки за політикою обоснованою принціпіяльно на боротьбі за конституційні свободи;
2. похвалюють виступ п. Романчука й Руського Клюбу в державній раді;
3. висловлюють невдоволення з поступовання тих послів, що завели найновіший політичний курс, та заявляють, що тільки тих послів слід вважати репрезентантами українського народнього сторонництва, що підуть дорогою, вказаною п. Романчуком і стануть на відповідному становищі супроти уряду.
Тимчасом «новокурсники» недали за виграну і при допомозі «залізної руки» Баденього почали продовжувати політику «нової ери». Поруч Вахнянина станув тепер Олександер Барвінський, що війшов до парляменту при доповняючих виборах зі Збаражчини. На соймі промовляв він як представник «тих русинів, що дорогою реальної праці бажають дійти до кращої долі народу».
Остаточно «нова ера», позначившися в українському життю утворенням коломийської гімназії, введенням утраквізму до учительських семінарій, поширенням прав української мови в суді й адміністрації, заведенням фонетики й нарешті креуванням катедри української історії (властиво Східньої Европи) на львівському університеті, втратила рацію існування з хвилею, коли обі сторони переконалися, що найкращою політикою є політика вільної руки; щодо поляків, то їм заімпонувала не тільки вільна, але й «залізна рука» намісника Баденього. Проти неї пробують народовці сконсолідувати всі сили, які в умовах того часу моглиб увіходити в підрахунок. В березні 1894 р. скликали народовецькі посли - Романчук, Телішевський, Рожанковський, Король і Окуневський, зїзд мужів довіря до Львова, щоби на ньому привести до консолідації партій на основі загально-національної програми. Та спроба розбилася якраз на грунті того, як поодинокі учасники розуміли цю «національну програму». Романчук пропонував: «Стоїмо на основі національної програми Головної Руської Ради з 1848 р. і хочемо, щоби наш народ розвивався як самостійний словянський нарід, залишаючись при вірі й обряді своїх батьків, вірний австрійській державі й цісареві». За те москвофіл Кулачковський поставив ще менче зобовязуючу, хоча на око ефектовнішу стилізацію: «Стоїмо на основі національній і хочемо на ній розвиватися, як політично самостійний народ в Австрії». Зїзд закінчився ухваленням недовіря політикам зпід знаку «нового курсу» - Барвінському й Вахнянинові й, без позитивних рішень, розїхалися.
При найблизших сеймових виборах в 1895 р. повстало три виборчі комітети - угодовий з Барвінським у проводі, «независимий» з Василем Нагірним та окремий «русскій» Але намісник гр. Казимир Бадені подбав уже про те, щоби до сойму не ввійшов ніодин з «независимих» як теж ніодин з москвофілів. Насильством і безцеремонними зловживанями перевів він до сойму 14 угодовців, залишаючи без мандатів таких передовиків тогочасної народовецької політики, як Романчук, Олесницький, селянин Гурик і поміркований «старорусин» Король.