Марта

Марта кивнула мовчки головою, ніби слухняна учениця.

— Бачиш, тут від центру до краю голка йде, а у грамофона навпаки! Чай ти, звичайно, не поставила!

— Вибач, зараз! — і Марта відбігла в інший кінець кімнати, де була «кухня»: маленький столик з примусом та іншим начинням.

За якусь мить кімнату наповнила музика, а вдоволений Володимир підійшов до Марти. Йому вже не йшлося про чаювання і цукерки. Його вабили звабні вигини дівочого тіла. Відхиливши шлейки легкої сукні, він обціловував її плечі, вдихав запах шовковистого волосся. Дівчина сторожко дослухалася до своїх відчуттів, продовжуючи порядкувати біля примусу.

— У тебе така гладенька шкіра, — сказав, майже прошепотів, Володимир хрипко. — І ямочки на кругленьких щічках...

Раптом хтось наполегливо почав грюкати у двері, що у відповідь ображено задвигтіли.

Володимир, ніби справжній господар кімнати, широким кроком швидко підійшов до дверей і рвучко відчинив.

— Товариші, у вас надто гучно грає музика! Ви заважаєте нам працювати! — почувся строгий і звідкись знайомий чоловічий голос. Марта обернулася. На порозі стояв Іван. Щойно, після перших своїх слів, він упізнав її і тепер розгублено кліпав навколо, вивчаючи охайну й затишну дівочу світличку. З-за його спини визирала сусідка Саша.

Марта помітила, що спершу, завидівши її, Іван нібито зрадів. Але перегодом його погляд одмінився, наїжачився. Вона згадала про спущену шлейку плаття, розкуйовджене волосся, і їй здалося, що стоїть перед ним голою.