Чарівниця з острова Гроз

— Куди ви мене везете? — перепитала дівчина.

— До школи. Вам має бути відомо.

— Ви навмисне приспали мене! Як ви посміли!

— Я тут ні до чого. Мне наказано вас супроводити, — манірно підібгала губи мадам Стилет.

Маріка була приголомшена. Вона не очікувала від Агнеси такого віроломства. Було б значно чесніше, якби вона відверто заборонила їй їхати на острів, але вона вчинила гірше, ніж найпідступніший ворог. Облудниця удала, буцім не проти, а сама підсипала сонний порошок. Значить, усі запевнення в любові були тільки порожніми словами! Дівчина згадала, як іще вчора всією душею вірила Агнесі, а та брехала, криючись під маскою співчуття.

Від образи Маріці стиснуло груди. Їй бракувало повітря. Але причиною була не духота в кареті. Дівчину душив біль від фальші та брехні тієї, кого вона вважала своєю названою матір'ю. Немає нічого тяжчого, ніж зрада близьких людей.

— Я нікуди не поїду, — задихаючись, видушила із себе дівчина.

Вона штовхнула дверці, але ті виявилися замкненими.

— На вашому місці я б не робила дурниць, — сухо сказала гувернантка. — Позаду їде лакей. Їм із кучером наказано за вами приглядати.

— Нехай вас буде хоч сотня, ви не зумієте піймати неводом ріку! — вигукнула Маріка.

Вона відчула гострий біль. У грудях наче розжарилася вогняна куля. Дівчина згадала, що такий же напад був у альтанці, коли Гліб не покликав її на бал.

Вогняна куля розросталася. Маріці стало страшно від того, що в грудях у неї пульсувала невідома стороння сила, яка не давала дихнути і прагнула вирватися назовні, їй хотілося зробити ковток свіжого повітря, та наглухо замкнена карета, розмірено похитуючись на ресорах, рухалася далі. Біль наростав і з кожною миттю ставав усе нестерпнішим.

— Зупиніть, — попросила дівчина.

Мадам Стилет удала, що не почула прохання. У відчаї Маріка на мить уявила, як колеса карети розлітаються врізнобіч. Їй здалося, ніби серце в неї розірвалося. Біль тут же відпустив, і дівчина без сил відкинулася на подушки.

Тієї ж миті карету сильно трусонуло. Мадам Стилет від поштовху злетіла зі свого місця й упала на підлогу, задерши догори худий зад і оголивши сухі литки. Вибравшись із такої принизливої пози, вона осмикнула спідницю й, суворо звівши брови, висунулась у вікно.

— Ви що, понапивалися? Чи думаєте, що везете мішки з картоплею?

Із канави рачкував лакей у заляпаній грязюкою лівреї. Йому пощастило менше, ніж гувернантці.

— Усе. Привал. Здається, приїхали, — почули вони голос кучера.

— Що все це значить?! — обурилася мадам Стилет.

— Далі не поїдемо. Доведеться ремонтуватися.

Пасажири вилізли з карети. Аварія виявилася серйозною. Задня вісь переломилася навпіл. Колесо відлетіло, і карета завалилася на бік. Кучер похитав головою:

— Не збагну, як це воно вийшло? Скільки живу, а такого не бачив. Це ж треба, щоб товстюча вісь, як прутик, хрусь — і надвоє. Без коваля тут не обійтися. Доведеться шукати найближче село, де є кузня.