Збірка творів

ЛІЗАНДР

Неправда це, Гелено!

ДЕМЕТРІЙ

Хіба ти знаєш, що на серці в мене?

Пильнуй свого, а то перепаде!

Дивись — он Гермія твоя іде.

Входить Гермія.

ГЕРМІЯ

Хоч темна ніч зір в ока відбирає,

Та слухом нас гострішим наділяє.

Вона туман пускає нам у вічі,

Та вухо наше чує краще вдвічі.

Й тебе, Лізандре, я знайшла не оком —

Почула голос в мороці глибокім.

Чого покинув ти мене так нагло?

ЛІЗАНДР

Не влежить той, кого жага потягне.

ГЕРМІЯ

Яка жага тягла тебе від мене?

ЛІЗАНДР

Моя любов до красної Гелени,

Тієї, що мені ясніше сяє,

Ніж всі оті зірки на небокраї.

Мене шукаєш? Ще не зрозуміла,

Що ти мені навік онавісніла?

ГЕРМІЯ

Не вірю, не такі думки твої.

ГЕЛЕНА

Підмовили, я бачу, і її.

Вони всі троє змовилися, видно,

Щоб з мене поглумитися негідно.

Підступна Герміє, і ти могла

Ввійти у змову з ними, щоб із мене

Отак безчесно й ницо глузувати?

Невже ж усі оті звіряння щирі,

Сестринські клятви, всі години любі,

Пробуті вдвох, коли ми нарікали

На легконогий час, що розлучити

Нас поспішає, — все це вже забуте?

Забута днів шкільних невинна дружба,

Коли, як дві майстерниці-богині,

Сиділи поряд ми і гаптували

Ту саму квітку по канві тій самій

В дві голки, і одну співали пісню,

І наші душі, руки й голоси

В одне зливались? Вкупі ми росли,

Немов двояшки-вишні, хоч окремі,

Та з’єднані, бо хвостики зрослися.

Дві ягідки на спільнім черешку,

Два тіла наче, та одна душа.

Два герби на єдиному щиті,

Увінчані коронкою одною.

І хочеш ти порвати давню приязнь,

З чоловіками глузувати з мене?

Не дружній вчинок це і не дівочий.

Вся наша стать, як я, тебе осудить,

Хоч я сама зазнала кривди тут.

ГЕРМІЯ

Ці запальні слова мене дивують:

Я з тебе не глумлюсь — це ти глумишся.

ГЕЛЕНА

Хіба ж не ти намовила Лізандра

За мною бігати і задля сміху

Моє обличчя й очі вихваляти?

А другого зальотника свого,

Що ледь мене ногою не стусав, —

Богинею ясною називати,

І німфою, і видивом небесним?

Ненависній навіщо він це каже?

І твій Лізандр чого це раптом зрікся

Тебе й почав за мною упадати,

Як не з твоєї згоди та намови?

Що не така щаслива я, як ти,

Що не впадають так усі за мною,

Що неподілене моє кохання, —

Це мало б жаль будити, а не глум.

ГЕРМІЯ

Мені слова твої незрозумілі.

ГЕЛЕНА

Авжеж. Засмучену вдавай із себе,

А відвернусь — перекривляй мене.

Переморгнувшися, глуміться далі:

Цей жарт колись прославить, може, вас.

Якби ви мали жалості хоч трохи,

Чи милості, чи доброго звичаю,

То посміху б із мене не робили.

Що ж, прощавайте. Винна тут і я,

Та все направить смерть або розлука.

ЛІЗАНДР

Стривай, красуне! Вислухай мене,

Душе моя, життя моє, Гелено!