Слiди на дорозi

Згодом у мене вкрали всі шкарпетки. Я з усіх сил намагався залишитися людиною і не дозволяв собі хапати чужі елементи одягу замість своїх під час плутанини в сушарці. Але всю ризикованість своїх переконань я усвідомлював, тому ту єдину пару, що у мене залишилась, я беріг, як міг. Сушитися вішав на ліжко з боку стіни, щоб не було помітно, інакше влетить. Мінус ще в тому, що на ранок вони завжди були мокрі, але хоча б були.

Найближчими вихідними, коли нам роздали телефони, я набрав батьків і попросив надіслати мені посилку з теплими шкарпетками. Позаяк Бабуля торгувала на базарі, я знав, що це будуть хороші, якісні шкарпетки. Попросив вісім пар. Навіть, якби у мене їх теж вкрали, все одно б вистачило до кінця «учєбки».

Через деякий час мені передали повідомлення, що на пошті лежить моя посилка. Мене і ще двох товаришів по службі, яким теж потрібно було на пошту, зібрав замполіт роти, вивів із частини і провів до поштового відділення. Офіцер змусив мене одразу відкрити ящик і показати, що там, попутно натякаючи, що потрібно буде ділитися. Він був дуже розчарований, побачивши, що там просто шкарпетки… і записка: «Синуля, бабуся всередині шкарпеток білими нитками мітки зробила, якщо вкрадуть — знайдеш. Мазь і таблетки в коробці. Амброксол від кашлю, стрептоцид розсмоктується — це від гною в горлі. Використаєш це, надішлемо ще. Книжку „Хоббіт“ бабуся не знайшла. Любимо. Цілуємо. Обіймаємо».

Добре, що я попросив усі ліки засунути всередину шкарпеток. Протягом усього перебування в «Десні» у мене постійно боліло горло і мучив кашель, але в медроту з цим ніхто не відправляв. Власне, без високої температури тіла туди нікого не відправляли. До того ж нас постійно лякали, що як будемо багато хворіти, то не закінчимо «учєбку», а це вже могло бути вкрай неприємно. Тому багато хто, у тому числі і я, терпіли. Пам’ятаю, якось одного разу, коли з Києва приїхала перевірка, практично всіх, хто лежав у медроті з температурою нижче 38, у терміновому порядку виписали.