![Яр [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/8/2/yar-uk-download.jpg)
Яр [uk]
- Автор: Билык Иван Иванович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Грамота
- ISBN: 978-966-379-142-4
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Яр [uk]». Краткое содержание книги:
А в хаті сидів батько.
Забувши причинити за собою, Максим так і став, мов укопаний. Тепер батько чимось дуже нагадував Єсохвада, і, либонь, не самим тільки дрантям, а й сколошканою сивою мичкою бороди, занедбаними вусами й каламуттю чорних очей, які глибоко позападали під кущаві, настовбурчені брови. Та, мабуть, не це вражало в батькові, було й щось таке, чого Максим ніяк не міг зрозуміти, а коли збагнув, йому стало невимовно боляче. Уся голова старого, колись чорна, мов дьоготь, була сива — аж біла.
До горла Максимові підкотився глевкий клубок. Максим кілька разів марно силкувався проковтнути його, поки нарешті проковтнув. Тоді немов засоромився, ніяково всміхнувсь, але на одну тільки мить. Що зробили з батька... Самий кістяк та землисто-чорна шкіра.
Тоді він трохи отямився, згадав, що слід було б привітатись до батька, але голос не слухався. Нарешті Максим видавив щось тягуче й невиразне:
— Дра-ась...
Батько якось поквапливо сіпнув у відповідь головою, а мати, вставши й тицьнувши обличчям у стіну, заголосила, мов на мертве, певно, згадала й старших дітей Петра та Марію, яких носить невідомо якими вихорами, і найменшеньких, Колька та Ванька, чиї й кісточки досі в землі побіліли.
— Не впізнав? — озвався між двома приступами жіночого завивання батько, і голос видався Максимові таким нещасним і слабким, мов із репнутої макітри. Перед батьком стояла вже порожня писана миска й мостилася на краєчку столу, невідомо, як тримаючись, темно-сіра, стерта з одного боку зубами, алюмінієва ложка. Права рука батькова тихо барабанила пальцями по шолудивій клейонці, а ліва чомусь лежала на колінах під столом. Старий визирав у вікно, Максим і собі глянув, але нічого не побачив і знову здивовано зупинивсь очима на батькові. Брудна мичкувата борода Архипа Івановича дрібно сіпалася вгору. Він подивився на сина, тоді видобув з-під столу ліву руку й поклав на церату:
— Бач, що зробили з твоїм батьком...
На столі лежала сповита брудними бинтами кукса, рука була без кисті. Батько плакав, ворушачи бородою й вусами, а Максим і досі стояв у розчинених дверях, не знаючи, що й робити. Мати тільки ображено схлипувала й ні на кого не дивилася.
Першим отямився старий.
— Ну чого кау шморгаєш, дурко?
І цей змалечку знайомий вигук, і ледь відчутна тверда нотка колишнього батькового баса немов повернули все на свої місця. Максим знав, що то ненадовго, тимчасова омана, одначе в грудях йому попустило, він підійшов і сів навпроти батька за стіл.
— Та й по тобі добре поїздили... Сивієш...
Максим підсвідомо лапнувся пучками за скроні. Сивина була в таборі сущою дрібницею, і все-таки батькове зауваження схвилювало сина. Старий покрутив брудною куксою й невесело посміхнувся:
— Було мене колодами подавило, так руку хвершал одрізав. — Глипнувши на заплакану дружину, він сказав: — Мати мені на Соловки писала, що од тебе за всі ці годи не було письма, значить і тебе немає. Думали, тебе розстріляли... — Архип Іванович пильно придивився до сина, його борода й вуса знову почали дрібно тремтіти, і він лише по якомусь часі докинув: — А ти, кау, живий...
Хлопець кисло всміхнувся. Батько засоромився своєї плаксивости й ворухнув куксою:
— Це ще в тридцять восьмому руку побило, казали, після того випустять, нащо їм каліка, а вони не випускають і не випускають. Випустили тільки аж оце в іюлі, як война почалася... — Борода й вуса так само тремтіли, голос витонів і зривався, старий пояснив: — Отакий став тонкосльозий... — Щоб якось перебити слабість, він сердито прикрикнув до жінки: — Та поможи ж, кау, стягти сорочку... ходьом надвір...
Батько поплентав з хати, стара схопилася й подріботіла за ним, і Максим у вікно бачив, як вона силкується стягти з батька почорнілу сорочку, що розповзалася в неї в руках. Нарешті знявши, скрутила її й кинула, тоді принесла віхоть соломи й усе спалила.
До самого смерку старий спав у малій кімнаті, а ввечері, прокинувшися, знову сів на своє місце за столом. Максим слухав його нервову, шарпану розповідь про Сєвєродвінськ і Соловки, каторгу та війну, але до свідомости йому доходили тільки окремі слова й речення. Про каторгу Максим намагався не думати, а війна для нього почалася зовсім недавно, у день отого бомбардування тюрми, навіть іще пізніше, коли він приплентав додому, через те в голову йому й досі не бгалися всі ті жахи, про які слухав. А батько раз по раз повторював слова, що нарешті дійшли й до Максима: