Омріяний Рим

Розділ шостий

Грецький спадок

Як і трапляється з усіма великими ідеями, задум римської цивілізації було вкрадено. Самі римляни не приховували, що надихалися прикладом греків. Частково твердження про велич Вергілія пояснюється не тим, що він був так званим поетом римського імперіалізму, просто його «Енеїда» збудована на принципах, які висунув Гомер, неперевершений прабатько епосу. Не таємниця також те, що римський театр імітував грецький.

Римська філософія значною мірою складалася із заплутаних обговорень ідей грецьких філософів. Горацій несказанно пишався своїм літературним хистом, одначе сам визнавав, що вершиною його амбіцій було увійти в історію як поет, якому вдалося створити ліричну грецьку поезію латинською мовою.

Заможні молоді римляни навчались у школах й університетах Греції. Якщо пригадуєте, саме в Греції Октавіана застала новина про смерть Цезаря. Ба більше, знання грецької мови вимагали від кожного освіченого римлянина.

«Чи Цицерон щось казав?» — питає Кассій у «Юлієві Цезарі». «Так, він говорив по-грецьки», — відповідає Каска, ганебно додаючи, що для нього усе це «греччина». Тут Шекспір демонструє хибне розуміння Риму, адже всі змовники, включно з Каскою, володіли грецькою.

Рим був двомовною імперією, тому цілком справедливо припустити, що будь-де на схід від Адріатичного моря першою мовою була грецька, хай навіть офіційні документи й виписували латиною. Коли варвар звертається до імператора Клавдія латиною та грецькою, той відповідає: «Бачу, ви озброїлись обома нашими мовами». Це суспільство було офіційно двомовне, як і сучасна Америка, щоправда в самому Вашингтоні поки що можна обійтися без іспанської.

Римляни чітко усвідомлювали свій культурний борг перед греками. Горацій пише: «Graecia capta ferum victorem cepit et artes intulit agresti Latio», себто: «Греція, скорена воїном диким, його ж підкорила, Лацій суворий зріднила з мистецтвом»[71].

Не складно уявити, що такі слова заспокоювали греків і полегшували їм відчуття приниження від загарбання. Римляни були майстрами військової справи, тим часом як греки — культури й розуму. Де римські трагіки рівня Есхіла, Софокла та Евріпіда? Де скульптори рівня Мирона й Поліклета? Де філософи рівня Платона й Арістотеля?

А той славнозвісний архітектурний стиль, що його Август поширював як бренд по всій імперії, звідки він його взяв? Не соромлячись поцупив з найпершої у світі коринфської колони, яку можна побачити в збудованому V ст. до н. е. храмі Аполлона в Бассах, що в Центральній Греції.

Спостерігаючи нестримну енергію Риму, який дедалі розширювався, завойовуючи й романізуючи нові й нові землі, греки, ймовірно, тішили себе думкою, що насправді це все є збільшеною проекцією їхніх надбань. Почасти це пояснює ту неймовірну простоту, з якою римляни захоплювали грецькі міста-держави й управляли ними. Ці грецькі суспільства звикли до того, що ними керує як не одна, так інша заморська династія — Македонська, Селевкіди тощо. Вони звикли сприймати своїх правителів як богів.