Таємний посол. Том 2
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3997-2
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Таємний посол. Том 2». Краткое содержание книги:
До видання увійшли третя і четверта книги тетралогії.
— То, може, це зробив гетьман Самойлович?
— Я ні разу не бачив його.
— Звідки знаєш Астаматія?
— Я його не знаю.
— Але ж по приїзді в Немирів ти відвідав наказного гетьмана Астаматія і мав з ним розмову!
— Так, я був у Астаматія, але тільки тому, що такий наказ вашої ясновельможності — всім новоприбулим, а особливо запорожцям, у п’ятиденний строк особисто з’являтися до наказного гетьмана або немирівського полковника.
— Ти сидів у нього півдня!
— Я перекинувся з ним щонайбільше двома десятками слів. Чого б я мав сидіти у нього півдня?
— Про це донесли мені вірні люди.
— Виходить, вони не вірні люди, а брехуни!
Юрась кинув бистрий погляд на Многогрішного. Той миттю підбіг, нахилився до самого гетьманського вуха. Видно, йому не хотілося, щоб його слова чув ще хто–небудь.
— Я слухаю, пане гетьмане.
— Він і раніш так говорив?
— Так, пане гетьмане… Але він викручується!
— Чому ти так думаєш?
— Жоден запорожець цього року не прибув у Немирів на зимівлю. Один Семашко… Тож не може бути, щоб Сірко не скористався таким випадком. А потім…
— Ну?
— Він таки був у Астаматія… Гадаю, треба його допитувати так, щоб сказав правду. Він знає більше, ніж каже. А коли допитаємо Астаматія, то можна буде порівняти їхні показання. І, я певен, щось виявиться.
Юрась знову глянув на Семашка.
— Ти чув?
— Чув.
— Отже, будеш говорити?
— Я сказав правду…
— Гм, ти впертий, як всі запорожці. — Юрасеві очі блиснули, він гукнув пахолкам: — Візьміть його!
Семашко запручався, але даремно, бо ще не відійшов від тих київ, якими два дні тому почастував Многогрішний. Пахолки звалили його в сніг і почали періщити по підошвах, по гомілках, по спині, їм допомагав Многогрішний. Схопивши замашного кия, він намагався влучити по найболючіших місцях — по кісточках, кистях рук, по голові. Запорожець звивався, рятуючись від ударів, що сипалися з усіх боків. Але це мало допомагало йому.
— Що ти мав передати Астаматію від Сірка? — спитав Юрась, давши знак пахолкам, щоб припинили катування. — Про віщо ви говорили?..
— Бог свідок — я нічого не знаю, — прохрипів Семашко, хапаючи розбитими губами сніг.
У нього було виникла думка, щоб урятуватися, наговорити на Астаматія, а там хай Юрась розбирається. Але зразу ж відігнав її, як мерзенну, не гідну запорожця. Звичайно, Астаматій заслуговує найважчої кари, бо разом з Юрасем сіє навколо себе зло. І, безперечно, вона його колись знайде. Та не таким чином треба з ним розправитись… До того ж Юрась вимагатиме все нових і нових зізнань і вириватиме їх найлютішими тортурами.
— Я нічого не знаю, — ще раз тихо повторив він і безсило заплющив очі.
— Ти розумієш, що на тебе жде, коли не признаєшся? — копнув його ногою під бік Многогрішний.
Семашко мовчав.
Юрась повів бровою — пахолки жбурнули козака в яму.
— На сьогодні досить, — глухо промовив гетьман, мерзлякувато потираючи руки і втягуючи голову в плечі. — Гайда обідати! А після обіду візьмемося за інших!