Що сказано

Аркадій примостився за стійкою.

Бармен-альбінос, впершися ліктями в поплямлену дубову ляду, витягнув голову в бік Аркадія.

— Пива.

Качки на шпалерах, пожовклих від диму і часу, пливли по стінах. З-під бантини шкірила зуби лосяча голова.

Така вбогість збентежила Аркадія. Він не звик до барів. Під час війни він ходив туди лише у справах чорного ринку. Він не поважав чоловіків, які ховалися в пиятику. Хоча якраз вони трималися розкуто і сміялись.

Хильнув склянку, замовив другу і пачку кренделиків.

— П’ятнадцять центів.

Аркадій дістав четвертак.

— Дрібних нема, друже? Витратився. Не встиг до банку. Шалений був день.

Бармен охочий побазікати. Та Аркадій не міг, йому бракувало слів, він лише кивнув головою і підрахував монети.

З-за спини почув голос:

— Твій крайслер?

Аркадій стерп, повернувся. Точно будуть неприємності. Чоловік мав одутле лице, черево звисало над поясом. Фізичного страху Аркадій ніколи не відчував.

— Мій.

— Ти фар не вимкнув…

Аркадій вдячно хитнув головою. Допив пиво, покрутив у долонях вологу склянку, кинув ще кілька центів і запхав у кишеню кренделики.

Він був вільний.

У променях верхніх фар мерехтіла мряка, і він увімкнув двірники. Ось і пустища — рівнина, вкрита низькими соснами й чагарником. Сила-силенна зірок споглядала чорні, безлюдні шляхи, і темрява, мов чаша, збирала його думки: як завжди, про те, що в нього немає друзів, і єдине, що на нього чекає, — це рахунки, іпотека, стоматолог і виплати за машину. Боже, навіть оця машина не його. Власність Української кредитової спілки. Він вдивлявся у темряву. Всі як змовилися відпихати його, гнобити його, загнаного й упрілого. Хіба хтось зробив йому ласку хоч раз за ціле життя? Саме йому, одному? Його юність минула у сховках від бомб і в таборах. Він і гадки не мав, що чекати від життя. Всі зрілі літа він гарував заради родини, та зараз настав його час. Він прямує до свободи.

Запахло океаном. Досі він не бував у Кейп-Меї.

Траву не стригли тижнями. Стефан уже застарий. Своїх батьків Аркадій від малих літ не бачив. Навіть не знав, де поховали матір. А батька застрілили, коли слово кулак набуло нового змісту. Він пригадав, як грався солдатиками у дворі батьківської хати, а батько годував курчат. Назавтра з олов’яних солдатиків виросли справжні.

На повороті шосе він додав ходу.

Клятий Копф.

Перед очима одне за одним пропливли обличчя: Ластівка, Бо, Стефан. Потім з’явилися всі разом, за обіднім столом. Усі плакали.

Коли він помре, ніхто й не почує. Ніхто не знатиме. Лише ряхтіння ліхтаря.

Він минав будинки вікторіанської доби, коли Кейп-Мей був гаванню Рокфеллерів, Дюпонів і Рузвельтів. На під’їздах до них стояли човни на тягачах. До його машини вискочив собака.

Не мав поняття, де він. Звернув у вуличку направо і — кінець шляху.

Океан.

Спина боліла. Він вже стільки годин у дорозі. Аркадій вибрався з машини, вийшов на гребінь дюни, а звідти побачив Атлантику, що мерехтіла у сяйві півмісяця, і хмари, застиглі й довжезні, мов м’язи, що вигинались по цілому небі. Чайок не було, лише час до часу здаля озивалася сирена. Шурхотливі хвилі накидались на берег і відпливали назад, забираючи з собою тягар його злості. Дув сильний вітер, і він застібнув блискавку куртки. Невтомне сновигання океану заспокоювало.