Таємничий острів

— А як на мене, то краще давати ті назви, що траплялися на рідній землі, — відповів журналіст, — аби вони нагадували нам про Америку.

— Атож, — погодився Сайрес Сміт, — для головних пунктів, бухт, заток так і треба зробити. І я охоче на це пристаю. Он ту велику бухту на сході можна було б назвати бухтою Єдності, а ту, що на півдні, — %хтою Вашингтона; гору, на якій стоїмо, — горою Франкліна, а озеро, що відкривається нашим очам, — озером Гранта. Краще й не придумаєш, друзі мої. Ці назви нам нагадуватимуть батьківщину і великих, шанованих там громадян. Що ж до річок, заток, мисів і скель, які видно з цієї гори, то краще їм давати назви, в яких відбивалися б їхні контури чи інші особливості. Тоді їх легше буде пам’ятати, і ми матимемо з цього практичну користь. Обриси острова такі незвичайні, що нам не важко придумати для них образні назви. А річки, яких ми ще не бачили, але, можливо, побачимо в лісі, досліджуючи його, затоки й бухточки, які згодом виявимо, ми називатимемо в міру того, як їх будемо знаходити. Що ви, друзі, на це скажете?

Інженерові супутники одностайно схвалили його пропозицію. Острів лежав перед ними, як розгорнена карта, і лишалося тільки дати назви кожному мису, кожній затоці, пагорбу й долині. Гедеон Спілет записував назви, і незабаром було остаточно встановлено всю географічну номенклатуру острова.

Перш за все записали такі назви, запропоновані інженером: «бухта Єдності», «бухта Вашингтона», «гора Франкліна».

— Тепер, — сказав журналіст, — он той півострів, що простягся на південний захід, я пропоную назвати «Звивистим», бо він і справді нагадує вигнутий хвіст змії.

— Домовилися, — відповів, інженер.

— А зараз, — озвався Герберт, — подивіться на протилежний бік острова, на он ту затоку, що так нагадує роззявлену акулячу пащу. Назвемо її «Акулячою затокою».

— Добре придумав! — вигукнув Пенкроф. — А щоб доповнити образ, назвімо обидва миси, які захищають бухту, «мисами Щелепи».

— Але ж їх два, — зауважив журналіст.

— То й що? — не знітився Пенкроф. — Один назвемо «Північною Щелепою», а другий — «Південною Щелепою».

— І це записали, — відповів Гедеон Спілет.

— Треба ще дати назву он тому гострому мису на південному сході острова, — мовив Пенкроф.

— Тобто на самому краю бухти Єдності? — перепитав Герберт.

— «Мис Кіготь», — тієї ж миті вигукнув Наб, котрому також кортіло бути хрещеним батьком хоч частки їхніх теперішніх володінь.

І справді Наб придумав чудову назву — той мис надзвичайно скидався на потужний кіготь якогось фантастичного звіра, якого нагадував острів своїми незвичайними обрисами.

Пенкроф був у захопленні від цього веселого заняття, що давало такий простір для гри уяви, і незабаром з’явилися нові назви.

Річку, біля якої їх скинула куля аеростата і яка давала новим поселенцям питну воду, назвали «річкою Вдячності» — на знак щирої вдячності Провидінню.