На траверсі Бета Ліри
- Автор: Михановский Владимир Наумович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: “МОЛОДЬ”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «На траверсі Бета Ліри». Краткое содержание книги:
— Де тут ваш “друг”? — подивився він на Триллінга.
— Прикуси язик. — Джон Триллінг витягнув олівець з діамантовим кінчиком і втупився в карту, його погляд ковзнув по робітничих кварталах, по космодрому, до якого вела густа павутина доріг, по фабричному району. Він пильно розглядав Овальне плато — найфешенебельнішу частину міста.
Кроулі стояв поряд, заклавши руки за спину.
— Ось, — сказав нарешті Джон і поставив на маленькому білому квадратику лікарні хрест.
— Ясно, — мовив Кроулі. — Визначимо азимут.
Він дістав з алюмінієвого стелажа навігаційний компас та шкалу і взявся за вимірювання.
— Курс — тридцять два градуси, одинадцять мінут, двадцять вісім секунд. Чим точніше ми визначимо координати лікарні, тим менше доведеться блукати хмарі в пошуках… у пошуках об’єкта, — пояснив Річард.
Триллінг уважно дивився на меткі пальці Кроулі, що літали по клавішах настройки. Тоненька гнучка трубка, яка виходила з установки, вже була спрямована на лікарню Овального плато.
Обличчя Триллінга, м’ясисте, з випнутим підборіддям, було похмуре. Про що він думав? Важко сказати. Можливо, згадував ті приємні години, які провів з Гуго в Клубі Босів, на гоночній яхті, нарешті, в домашній обстановці. Чи йому згадалася остання розмова з Парчеллінгом, що відбулася години півтори тому? Гуго, висохлий, як тріска, насилу ‘встав з лікарняного ліжка і сказав Джону, жалісно усміхаючись:
— Ти у мене єдиний друг, Джоне. Не знаю, чому, але я довіряю тобі. Ти не обдуриш мене, я певен. Скажи, як ти дивишся на те, щоб я оце зіграв ва-банк?
Джон зрозумів тоді, що думка зіграти “ва-банк” міцно засіла в голові Парчеллінга. І його рішення — ліквідувати Парчеллінга — визріло остаточно.
— Що ж, — посміхаючись, відповів Джон, — очевидно, ти маєш рацію. Але почекай до завтра.
— Навіщо?
— Я уточню для тебе деякі цифри на біржі, щоб ти не йшов наосліп.
— Як мені дякувати тобі?
— Потім, потім, — відмахнувся Джон.
А може, Триллінг думав про той тріумф, який чекає його найближчими днями на біржі? Так чи інакше, на його обличчі можна було прочитати що завгодно, тільки не каяття.
— До речі, Кроулі, я й досі не збагну, чому хмарка вибухає? Ти ж не начиняєш її вибухівкою?
— Чому ви гадаєте, що не начиняю?
— Ну, хоча б тому, що хмарка прозора.
— Є і вибухівка прозора. Та ви маєте рацію: я не начиняю нею хмарку. Хмарина вибухає від того, що вихори, тобто її складові елементи, при зустрічі з об’єктом, на який вона спрямована, враз перестають обертатися. Тоді й стається вибух. І ніяких слідів не залишається: хмарка зникає, наче її й не було.
Кроулі до відказу повернув якийсь важіль. Всередині установки пролунав звук, схожий на глибокий вдих, і одразу ж підлога лабораторії і всі речі задрижали.
— Пташка розгорнула крила і проситься в політ, — неголосно сказав Кроулі.
— Не будемо її томити. Випускай! — розпорядився Триллінг.
З трубки зі свистом вирвався тоненький струмінь, що скидався і на пару, й на холодець. Струмінь не розходився по кімнаті, а збирався в хмарку, яка росла на очах. Нарешті вся пара з трубки витекла.
Грізна хмарка тепер непорушно висіла за півметра від підлоги і потріскувала. Кроулі натиснув на кнопку стартера, і хмарка, гойднувшись, поволі рушила до дверей. За кілька секунд вона просякла крізь шпарки й зникла.
— Скажи, Арчі, — мовив Мардон, закінчуючи голитись, — тобі знайоме ім’я: Річард Вільмор Кроулі?
— Річард Кроулі? — швидко перепитав Арчибальд. — Де ти чув це ім’я?
— Так звати мого рятівника. Ну, того, що вивів мене через підвал на іншу вулицю.
— Кроулі, — повторив Арчибальд. — Не може бути! Гордість нашої науки!.. Опиши-но його краще.
Мардон описав незнайомця, якого добре запам’ятав.
— Так, це він, — вигукнув Арчибальд, — немає сумніву. І ти кажеш, що од нього відгонило віскі?
— Як з винної бочки.
— П’є, значить. Вони проковтнуть його, ці компанії.
— Прощаючись, Кроулі сказав, що мене врятував Річард Вільмор Кроулі, “великий фізик і великий негідник”. Але мені здалося, що то було просто базікання п’яного.
— Почекай-но, — Арчибальд ляснув себе по лобі. — Кроулі працює на фірму Триллінга. Без сумніву, вони задумали якусь мерзоту. Треба запобігти злочину, коли ще не пізно. Ходімо! Ти запам’ятав будинок? — Останні слова Арчибальд говорив, тягнучи Вуда за руку.
Невдовзі, лякаючи курей, вулицею на найбільшій швидкості промчав моторолер.
— Справу зроблено, Хазяїне, — сказав Кроулі через хвилину після того, як хмарка зникла за дверима. — Тепер непогано було б і розпрощатися.