Інший вид
- Автор: Сєрова Алла
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-294-7
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Інший вид». Краткое содержание книги:
Вона добре збереглася, отож є хтось, хто доглядає за нею.
— Тут зачинено, — Рита показує на великий іржавий замок. — Як ми туди зайдемо?
— Мені страшно. — Віка тримається поближче до Ореста. — Вшиваймося звідси, тут якось моторошно, наче на кладовищі.
— Хіба на кладовищі моторошно? — Рита бачила тільки Капустяне кладовище в Запоріжжі, в пам’яті постають охайні світлі пам’ятники, квіти і доріжки. — На кладовищі якраз нічого, цивілізовано. А тут наче в американському фільмі жахів. Маєш рацію, тут страшно. Оресте, ходімо звідси.
Та Орест вже осідлав улюбленого коника, і тепер сам не свій від запалу. Не звертаючи увагу на писк дівчат, він по черзі обходить вцілілі дворища, але скрізь одне й те саме: пустка. Тож він повертається до каплички.
Це невеличка будівля зі старої цегли. Невідомо, коли її побудовано — Орест не настільки знається на архітектурі, аби хоч приблизно визначити рік, та й не схожа будівля на жодну з раніше ним бачених культових споруд — власне, таке враження, що в ній змішалися всі стилі, і вийшло щось дуже гарне. Готична башточка й напівкруглі склепіння, невеликі колони, вузькі ви сокі заґратовані віконця-бійниці, двері, оббиті залізними смугами. Орест розуміє, що ця капличка — його єдиний шанс. Можливо, там знайдуться якісь записи, писемні пам’ятки. Це буде безцінна знахідка. Тому він обходить капличку, намагаючись вирішити, як вчинити.
— Якщо ти хочеш зайти, то ось візьми ключа.
Голос прозвучав так несподівано, що Орест різко обернувся, а дівчата вереснули з переляку. До них підійшов чоловік. Він ще не старий, вдягнений у світлу полотняну сорочку і такі самі штани, босий, обличчя його смагляве, густа борода спадає на груди — не сива, а якась наче попелом притрушена, погляд — уважний і розумний. Хтозна, скільки йому років, може бути і сорок, і вісімдесят. Є такий вид людей, що час до них торкається обережно.
— Хто ви? — Орест має щось сказати, а нерви напружені до краю.
— Мене звати Семен, Семен Титус. Я тутешній. Бачу, капличкою цікавитесь, то заходьте, подивіться.
— То ви нам відчините? — Рита полегшено зітхає. Це — не привид, це — жива людина.
Титус іде до дверей. Замок м’яко клацнув, і двері відчинилися. Ніякого рипіння, завіси добре змащені. Орест тільки здивовано хитає головою. Він заходить досередини, за ним ідуть Віка і Рита.
— Катю, а ви?…
— Не хочу, — Катине обличчя зле і вперте. — Нізащо не піду туди!
— Тобі й не треба, — Семен Титус суворо супить брови. — Ти й сама знаєш, що не зможеш зайти.
Орест усе те пропускає повз вуха. Навколо муровані стіни, позолочені свічники, в яких теплим світлом горять свічки, — багато їх тут, запах воску, ладану і ще чогось, від чого йде обертом голова і хочеться дивитися й дивитися на вогники, що освітлюють ікони та фрески, на яких апостоли Петро й Симон та архангел Гавриїл. І квіти — живі, свіжі лілеї і троянди, червоні, рожеві, білі. Звідки тут взялися ці квіти? І чому саме ці святі зображені на стінах?
— Дивна тут компанія, еге ж? — Семен Титус підсміюється. — Маєте рацію, пане студенте, компанія дивна, але саме така як треба. То що б вам дати, раз ви вже тут? Ага, ось. Саме для вас.
Орест бачить невеличкий визолочений столик, оточений вазами з трояндами. На столику височіє стос великих книжок. Навіть здаля видно, що то старовинні фоліанти — що за тексти ховають їхні палітурки, які таємниці? Орест розуміється на таких речах, аби оцінити вік цих книжок і їхню наукову вартість. Він знає, що оце зараз натрапив на скарб, якому ціни немає, — невідомі науці писемні пам’ятки, та ще й в такому прекрасному стані збережені! Не Євангелія, не житія святих, а історія, справжня історія, рукописні літописи, свідчення очевидців, відповіді на питання лежать отут, оправлені в шкіру зі срібними викладками. І Семен подає йому один із цих неймовірних скарбів.
— А чи ви впевнені, що я можу це взяти? — Орест нестямиться від щастя. — У вас не буде неприємностей? Адже цим текстам ціни нема, їм місце не тут, а…
А цій книзі вже час — тому ви тут. Ви маєте прочитати її, а далі справа за вами, — Семен суворо дивиться в очі Ореста. — Беріть і йдіть звідси. І ніколи не повертайтесь на це місце.
— А хто ви? — Рита простягає руку і обережно торкається до плеча чоловіка, наче хоче таки пересвідчитись, що він справжній. — І чому ви тут сам-один?
— Я тут не один. Нас троє. А ти, дівчино, маєш перемогти свій темний бік, бо біда тобі буде, коли темний бік переможе тебе. Йдіть. Їм не хочеться йти. Орестові здається, що він оце чи не вперше відтоді, як приїхав у ці гори, почувається в цілковитій безпеці, спокійно і впевнено, — так, наче прибув додому з далекої дороги.