Шляхи титанів
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Шляхи титанів». Краткое содержание книги:
— Але ж істоти, що створили такі досконалі машини — а вони, безперечно, досконалі, — повинні мати високий інтелект! Що ж змушує їх так жорстоко розправлятись з гостями?..
— Хто ж може сказати нам про це? Ми не знаємо нічого! Наявність інтелекту ще нічого не значить. Згадай історію Землі… Хіба великі вчені не віддавали свій геній для знищення собі подібних? Тут може бути те ж саме… Ти бачив спалену пустелю? Там була битва… Може, ті, кого ми зустріли, чужинці з інших світів…
Георгій помовчав, а потім м’яко, ніби пробачаючись, промовив:
— Джон-Ей! Пробач мені! Ти практичніший, суворіший. Але що зробиш — якесь передчуття. Якщо я загину — не забудь мого заповіту. Я не вмру спокійно, якщо не буду впевненим у тому, що ти…
— Георгію! Ну як ти можеш?..
— Зачекай, не перебивай! Смерть товаришів, наші муки повинні принести користь грядущим поколінням, наблизити час безсмертя! Якщо я загину — ти не забудь про це, будь-що доведи «Думку» до Землі!..
Джон-Ей міцно стиснув руку Георгія.
— Гаразд, друже! Хай буде так!
Після цього Георгій рішуче підвівся з крісла, дістав об’ємні зображення членів екіпажу. Джон-Ей перший затягнув хрипким голосом «Гімн загиблим космонавтам». Дивно і неприродно звучали в тиші Космосу голоси двох людей, відрізаних від батьківщини безнадійними прірвами. Проспівавши гімн, друзі довго ще стояли біля пульта, не маючи сили відвести погляди від зображень товаришів…
В ту ж мить прозвучав сигнал автопілота, виключилось дегравітаційне поле, і небо в перископах спалахнуло такими яскравими зірками, що стало боляче очам. Зореліт ввійшов у велике прикордонне кулясте скупчення Великої Магелланової Хмари. На задньому перископі в усій красі сяяла рідна Галактика, яка була видима під невеликим кутом до її екватора. В центрі, де зосередились десятки мільярдів зірок, палахкотіла суцільна сліпуча пляма, прорізана в деяких місцях смугами темної пилоподібної матерії. Від центрального згущення, мов крила казкового птаха, виростали дві сяючі чудові спіралі, що летіли своїми краями в темні прірви простору.
Коли автомати сфотографували Галактику, Георгій зробив необхідні підрахунки з допомогою «електронного мозку» і, усміхаючись, сказав:
— Нам пора поїсти. Ми не їли, по земному рахунку часу, приблизно вісімсот чи дев’ятсот років. А потім пошукаємо систему для дослідження…
Друзі випили рідини із спеціальних термосів. В ній були сконцентровані в максимальних дозах всі необхідні для організму поживні речовини, які відновлювали силу, бадьорість, ясність розуму.
Після їжі Георгій включив автомати-телескопи кругового огляду. Ці прилади всі свої дані — спектральні, теплові, біоастрономічні — блискавично передавали в електронну машину для аналізу. Електронний мозок визначав можливість життя на тій чи іншій системі. На маленькому екрані перед Георгієм поплив зашифрований світловий сигнал відповіді електронної машини. Одна за одною відпадали близькі системи подвійних і кратних зірок, цефеїд, пульсуючих та нових зірок. На них життя не могло бути. Нарешті, на екрані з’явилася позитивна відповідь. Джон-Ей кинувся до екрана телескопа, включив його. Автомат відзначив блакитну зірку-гіганта, навколо якої кружляло на величезних відстанях двадцять сім планет з колосальною кількістю супутників. Життя могло бути, згідно сигналів аналізатора, не менше ніж на десяти планетах та їх супутниках зовнішнього поясу. На більш близьких планетах сильна радіація центрального світила вбивала все живе і навіть випаровувала, обмітала, мов гігантською мітлою, газові оболонки.
Джон-Ей задоволено кивнув головою, зустрівся зі схвальним поглядом Георгія.
— Я вважаю, що кращу систему для всебічних досліджень, ніж ця, знайти важко. Поглянь — у нас безмежне поле для наукової роботи. Зупинимось тут…
Георгій, регулюючи збільшення зображень електронно-оптичної системи, поглянув на велетенську систему. Це було невимовно прекрасне видовище. Вигляд блакитної зорі, оточеної сім’єю з двадцяти семи планет і не менше сотні різної величини супутників, викликав почуття захоплення. Здавалося, в космічному просторі виконується дивна симфонія — гармонійна, божественно-досконала, і творять її розумні істоти цих світів…
— Вони є, безумовно є! — тихо шепотів Георгій. — Поглянь, Джон-Ею! Які прекрасні мусять бути люди в таких системах! Я горю бажанням зустрітися з ними…
Штурман схилив голову в задумі.