Час смертохристів. Міражі 2077

Фощенко схопив трубку спітнілими пальцями:

— Слухаю.

— Ето ти, Руслан? — почув знайомий хрипкий бас Басманова.

— Да, да. Я работаю над етім вопросом.

— Расслабся. По данним Мєрєжко он пронік в Кієв.

— Боже, — щиро злякався Фощенко.

— Нє бойся. Ето наш вопрос. Я говоріл с гетьманом относітельно тєбя. Пора тєбє менять роботу.

Фощенко похолов. Здійснювались його найгірші передчуття.

— Ти что там — заснул? — занепокоївся Басманов.

— Я слушаю, — тихо і приречено мовив Надзвичайний і Повноважний посол, уявивши, як вручає в Сьєра-Леоне вірчі грамоти генералу Мгуанбо — людоїду і трансвеститу, який закохувався у чужоземних послів будь-якої статі.

— Думаю, ти должен получіть новоє назначеніє...

— Но я же здесь на мєстє, — почав пручатися Фощенко. — Готовім ваш візіт. Я договорілся з Огненной Сарой, она вас пріймєт.

— Ну какой ти дурак, — сердито перебив його Басманов. — Не она меня, а я єйо пріму. Еслі захочу. Думаю, прішло время назначіть тебя міністром іностранних дел. Надеюсь, гетьман поддержіт. Как меня понял?

— Понял, — ще не вірячи в реальність розмови і пропозиції Басманова, видушив з себе Фощенко. — Слава ЄДРОНу.

— Готовься к вєлікім делам, син вєлікого ЄДРОНа, — закінчив розмову Басманов.

З боку Києва у Вашінгтон поповзли довгі відбійні сигнали.

Коли посол вийшов з камери, шифрувальники зрозуміли: сталося щось лихе. Він не посміхався, був блідий і очі змінили колір: одне око посвітлішало, з сірого стало майже білим. Друге, навпаки, почорніло. Його руки тремтіли, коли підписував журнал розмов.