«Шоа» у Львові

З обміну репліками випливало, що частина сусідів давно добре знала, ким є насправді «фризієр», але по-змовницькому мовчала. «Фризієр» приїхав на буланому коні забрати зі собою сім'ю. Товстенька, тілиста його дружина, про яку казали, що має усього сімнадцять літ, відзначалася мало не дитячою полохливістю. Мала вона звичку забиватися в глухий кут підвалу і там, не випускаючи свого малюка з рук, сидіти годинами вже після того, як пролунала команда «відбій повітряної тривоги». Як її не вмовляли, вона довго не вступалася з підвалу.

Поки її розшукували, сусіди обступили «фризієра», випитували у нього як в особи, наближеної до армії, про воєнні новини. Лише Веста Вайсман відійшла убік. Ми знали, що в неї на квартирі переховуються від енкаведистів дві польки, яким удалося втекти з в'язниці. Якийсь єврей напередодні з криком «Саро, де ти?» дістався до малих Бриґідок і повідчиняв жіночі камери. У цей момент тривала повітряна тривога і наглядачі сиділи в бомбосховищі та дудлили горілку. Таким чином врятувалося декілька десятків жінок, серед них ті дві польки. Вайсман і Желязни заопікувалися ними. Їх викупали, нагодували, переодягли. Вийти на вулицю без документів вони не наважувалися. Синій кашкет і для утікачок, і для самої Вайсман не віщував нічого доброго.

Незважаючи на те, що кінь злякано роздимав ніздрі, жінки впритул підійшли до «фризієра», щоб почути його власний погляд на військове становище. Вершник заспокійливо гладив буланого і тихцем, «по секрету», повідомляв сусідів, що до завтра Червона армія покине Львів, Звичайно, покине тимчасово. «Через тиждень-два ми повернемося», — запевняв «фризієр». Від такої звістки єврейська частина мешканців упала в зажуру.

А тим часом підійшов Блязер і заявив, що він в супроводі трьох сусідів ретельно обшукав увесь підвал, але дружини «фризієра» там нема.

— Вона у себе в квартирі — сказав хтось.

— Покличте її негайно, — попросив «фризієр», — у мене обмаль. часу. Скажіть, хай візьме з собою лише документи, решту хай покине. Хай швидко йде з дитиною як стоїть.

— Забираю їх зі собою, — розповідав «фризієр» сусідам, — посаджу на коня.

Він показав приторочений до сідла килимок і поплескав коня по широкому крупу. Буланий скидався на тих могутніх важковиків, що возили пиво з бровару. На ньому могло вміститися і п'ять осіб.

Квартира «фризієра» знаходилася на третьому поверсі. Туди побігли Іда Штарк і ще хтось. Їх довго не було видно, нарешті повернулися ні з чим.

— Двері замкнеш на ключ. Ні на дзвінок, ні на стукіт ніхто не відзивається.

— Бідолашна, цілу ніч, мабуть, просиділа в пивниці. Зараз, певно, міцно спить, — заговорили жінки.

— Треба виламати двері. Немає іншої ради, — запропонувала Іда.

— Навіщо ламати, ми маємо фахівця, пішліть Желязного, він зуміє відчинити без ключа, — порадив Мусьо Штарк.

Так і зробили. Желязни разом з Блязером і Мусьом подалися на третій поверх. Через хвилину вони знічені повернулися.