Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.
- Автор: Вєтров І. Г., Шевченко О. Т.
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.». Краткое содержание книги:
На початку жовтня 1925 р. напередодні Локарнської конференції Чичеріну на переговорах у Берліні з вищим політичним керівництвом Німеччини вдалося досягти принципової домовленості про укладання нової радянсько-німецької політичної угоди після вступу Німеччини до Ліги Націй, а також про підписання радянсько-німецького торгового договору1.
У ці самі дні в Берліні німецький банківський консорціум, згідно з угодою від 3 жовтня 1925 р. у вигляді обміну листами між «Дойче Банк», Держбанком СРСР і радянським торгпредством, надав СРСР кредит у розмірі 75 млн марок (спочатку мова йшла про 100 млн кредиту) для закупівлі в Німеччині товарів із розрахунком 8,5 % річних і кінцевим терміном виплати 28 лютого 1926 р.[170].
12 жовтня 1925 р. у Москві було підписано договір між СРСР і Німеччиною: з радянської сторони його підписали М. Дитвинов і Я. Ганецький, з німецької — У. фон Брок- дорф-Ранцау і П. фон Кернер. Договір складався із загальних постанов заключного протоколу (8 статей) і семи угод: про поселення і загальноправовий захист, економічної і залізничної, про мореплавство, про податки, про торгові третейські суди, а також про охорону промислової власності. Було зазначено, що ці угоди утворюють із загальними постановами єдине ціле[171].
Економічна угода передбачала розвиток взаємних торговельних відносин і досягнення стійкого товарообміну. Радянське торгпредство у Берліні було визнане органом здійснення монополії зовнішньої торгівлі. В залізничній угоді робився акцент на те, що Німеччині повинні були бути надані деякі привілеї. Угода про мореплавство регулювала права торговельних суден однієї сторони, які прибувають у порти іншої. Угода про податки передбачала регулювання сплати податків громадянами різних країн. Удень підписання договору відбувся обмін нотами. Консульська угода, яка додавалась до договору, визначала порядок допуску на територію обох держав генкон- сулів, консулів, а також віце-консулів3.
За обсягом цей договір був одним із найбільших у міжнародній практиці. Він створював усі необхідні передумови для успішного розвитку радянсько-німецької торгівлі на принципах найбільшого сприяння. Договір, за визначенням завідувача Східним відгулом МЗС Німеччини X. фон Дірксена, «значно оздоровив радянсько- німецькі відносини».
17 червня 1925 р. у Женеві було підписано «Протокол про заборону використання на війні задушливих, отруйних або інших схожих газів і бактеріологічних засобів». 37 держав світу, які підписали його, заявили, що вони визнають заборону використання на війні отруйних речовин (ОР), яка була сформульована у Гаазькій декларації 1899 р. і стверджена системою версальсько-вашинг- тонських договорів. Крім того, ці 37 країн погодилися поширити заборону і на бактеріологічні засоби.
10 травня 1926 р. Протокол вступив у силу, а 5 квітня 1928 р. до нього приєднався і СРСР. У протоколі про приєднання Радянського Союзу було зроблено два застереження: про те, що СРСР приймає зобов'язання тільки стосовно держав, які його підписали, і що протокол перестає бути обов'язковим для СРСР «щодо усякої ворожої держави» і її союзників, збройні сили якої «не будуть рахуватися із забороною протоколу».
У березні — квітні '1926 р. обговорення проекту радянсько-німецького політичного договору перейшло у нову стадію. Радянська сторона наполягала на безумовному нейтралітеті, який виключав згадки про неспровокова- ний напад третіх країн на одну з учасниць договору. Німецька сторона погоджувалась з формулою відмови від участі в економічному й фінансовому бойкоті однієї з учасниць договору, який організують треті країни[172].
24 квітня 1926 р. у Берліні відбулося підписання договору. Він складався з чотирьох статей. У ст. 1 мова йшла про те, що основою взаємовідносин між СРСР і Німеччиною залишається Рапалльський договір. Уряди обох країн зобов'язувалися «підтримувати дружній контакт з метою досягнення усіх питань політичного й економічного характеру, які стосуються обох країн». У ст. 2 говорилось, що «у випадку, якщо одна зі сторін, що домовляються, не дивлячись на миролюбний спосіб дій, зазнає нападу від третьої держави або групи третіх держав, інша сторона, що домовлялася, буде дотримуватись нейтралітету упродовж усього конфлікту». У ст. З мова йшла про те, що жодна зі сторін не буде приєднуватись до коаліції третіх з метою піддати економічному або фінансовому бойкоту іншу сторону. У ст. 4 говорилося про правовий характер договору, що був укладений на 5 років[173].