Подорож у Тандадрику [на украинском языке, с иллюстрациями]

На спаленій планеті

Сідаючи на землю, "Срібна шишка" стукнулася значно сильніше, ніж на планеті квітів. Відчинилися дверцята, спустили східці, і пасажири рушили надвір. Останньою вийшла Ейнора: залишилася сама, бо хотіла надіти свої обнови. І коли вона показалася на східцях, Легарія аж позеленіла від заздрощів: довгенька з прорізом на боці спідничка, на голові елегантно пов'язана хустинка — приємно дивитися. Ейнора спускалася вниз, тримаючись за крило Твінаса, і товстун аж пихтів від хвилювання. Внизу чекав на них Кадриль. Він перепочив і мав бадьоріший вигляд. А на Китичку жаль було дивитися: після розвідки його неначе хто прибив — хоча лише завдяки йому "Срібна шишка" змогла сісти.

Усі чекали, поки спуститься Менес, — він був, як завжди, стрункий, в темних окулярах, шоломі і рукавиці.

— Як почуваєте себе, розвіднику Китичко? — повернув він темні окуляри до песика.

— Я... мені... так... ні, — пролепетав Китичка.

— Набавились? — запитав пілот.

— На... набавився, — заїкаючись, відповів песик і підібгав хвоста-китичку. "Похвалить чи осудить? Осудить чи похвалить?" — прийшло йому в голову таке хвилююче питання.

Картина, яку побачили мандрівники, висадившись із корабля, була цілком протилежна тій, що на планеті квітів. Куди не кинь оком, — скрізь лежала чорна земля, стирчали обгорілі дерева, курився попіл, вітер розносив чад і дим.

Мандрівники, пригнічені похмурим видовиськом, не насмілювались відходити від "Срібної шишки". Лише Ейнора, витягти вперед руки, ступила кілька кроків, розплющила й заплющила очі.

— Я нюхом чую згарище, — розширила вона ніздрі.