Багаті і бідні

— Я?

Оленка нервово перебирала пальцями.

Славко поставив на стіл два горнятка, що дихали легким жасминовим ароматом.

— Так, ти.

— І що?

— Ну як що? Він же підліток. Думаєш він вміє висловлювати свою симпатію.

Оленка мовчала. Раптом їй стало смішно. Вона розплилась у посмішці і намагалась заховати її за горнятком.

— Я теж у дитинстві дівчат за косички тягав. От і Андрій так. Ти йому подобалась, а він намагався звернути на себе увагу.

— Тому він так поводився?

— Звичайно. Уявляєш, що відбувається з хлопцем перехідного віку, коли йому вчителька подобається? Тому він тебе і діставав.

— І таки добре діставав. Та я через нього роботу втратила.

Оленка сміялась, вона вже більше не могла стримуватись і відверто реготала. На очах знову з’явилися сльози. Але тепер сльози чи то радості, чи то полегшення.

— Ти чого, — не зрозумів її реакції Славко.

— У вас… у вас це родинне. Ха… У вас родинна симпатія до мене.

Оленка так реготала, що аж стіл трусився.

Славко скупо посміхнувся і думав, споглядаючи за істеричним сміхом Оленки.

— Ну що? — Славко долив Оленці у горнятко гарячої води. — Тобі краще?

— Так, — вона обійняла руками гарячу кераміку. — Тобто Андрій просто хотів завоювати мою увагу.

— Ну так. Він думав, що якщо буде крутим, то підкорить тебе.

— Справді? Це ж так мило. Він же навіть не уявляв, які наслідки така його поведінка матиме.

Славко насторожився, бо Оленчин голос перетворився на суворий учительський тон. Але вона вмить виправилась.

— Знаєш, Славку, я йому така вдячна.

— За те, що через нього ти втратила роботу?

— Так. Так, саме за це. Якби через нього я не втратила роботу, то, можливо, ніколи б не була моделькою, — Оленка задумалась. — Та що там напевно, я точно б ніколи не наважилась на таке. — Оленка пригадала, як вона крутилась перед дзеркалом у ніч перед відбором.

— І тоді я б не зустріла тебе. Уявляєш? — Славко з якимось невимовним жахом подивився Оленці в очі і міцно стиснув її долоню.

— Можна сказати, що твій син допоміг нам зустрітись.

— Можна, — вони засміялись.

— А що з приводу твоєї дружини? — Обережно запитала Оленка, не випускаючи Славка зі своїх обіймів.

— О-о-о, — Славко зовсім полегшено зітхнув, — я думав усе буде набагато складніше.

Оленка кинула на Славка запитальний погляд.

— Уявляєш, Андрій сам мені сказав, що розуміє чому ми розійшлись з його мамою. — Славко підвівся і збуджено розмахуючи руками продовжив говорити.

— Каже: «Я знаю, що мамі потрібні тільки гроші», — я аж злякався. Спершу злякався, а потім думаю, «Та він же вже дорослий. Має право все знати і розуміти».

— Мабуть, — Оленці було незручно мовчати, але Славко наче й не помітив, що вона намагається щось вставити.