Нас розсудить бог

ПІД НОВИЙ РІК

Земля вкрилася білим товстопухом, загорнулася у сріблястий килим, і наче всюди помолодшало.

Закутаною в білосніжжя землею прогулювався вщипливий мороз і розписував чарівні квіти на віконцях розкинених і наче заснулих у сніги хат козацьких хуторів.

За морозними ночами надбігав сильний вітер, метелив снігом, метелив зявзято та знімав у степу таку хурделицю, що крий Господи. Ніхто не відважувався в такий негожий час вибиратися куди-небудь у дорогу, й навіть меткі та проворні гетьманські посильні не витикали носа із Глухова, який увесь заховався у снігу. Коли ж снігова хуртовина втихла, гетьманська столиця геть уся була занесена сніговими кучугурами та непрохідними гребенястими засипами, які завдавали козакам і міщанам чимало праці, щоб розчистити бодай головні проїзні вулиці.

Небо випогоджувалося, а вечорами червоніло гостро при заході сонця.

Вночі сподівайся лютого морозу, такого, що скидатиме зірки з перлистого небовиддя, розкиненого над козацькою землею.

Через день-два знову посипав сніг.

Та вже тихо, спокійно, немовби хотів іще дужче заколисати дрімучі ліси й гаї до довгого зимового сну.

В такий тихий зимовий вечір у Крилівському хуторі наказного гетьмана аж гуло.

З’їхалися генеральна козацька старшина й запрошені військові товариші зустріти разом Новий Рік.

Дехто зі старшин приїхав сам, але прибули старшини і з родинами, старшими синами й доньками. На гостинність наказного гетьмана ніхто ніколи не жалівся. Тож лунав усюди веселий гамір, чувся сміх, велися голосні розмови, а в челядній гаморили на всі лади слуги, візники й козаки. В кухні пітніли кухарі зі своїми помічниками, а довкола бігала та метушилася гетьманська челядь.

Крилівський хутір наказного гетьмана Полуботка вельми розложистий. Від степових вітрів охороняло його півколо високих ясенів. Не знати, хто й коли їх насадив, бо хутір став власністю Полуботків іще перед гетьмануванням Мазепи. Ясени вже тоді зіп’ялися були доволі високо. Мабуть, попередньому власникові степові вітри таки добре дошкуляли, й от він обсадив хутір густяковою ясінню.

На місці старої хати, яка була геть присіла в землю зі старости, гетьман спорудив просторий і прекрасний будинок, що виглядав на справжню палату.

Всередині будинок був багато вмебльований і всюди видніло велике багатство. У світлицях стояли розкішні й вигідні фотелі, столи з магоню, шафи з великими дзеркалами, креденси із химерно крученими ніжками, ватрани були обкладені мармуром, на вікнах звисали дорогі портьєри, кришталеві канделябри переливалися світлом, а підлоги вкривали м’які килими.

У правому крилі гетьманського двору кімнати були прибрані по старому козацькому звичаю. Образи в тих кімнатах прикрашали квітчасті рушники, а на стінах висіла різна зброя. Були в них старі великі скрині, ковані залізом, креденси зі старим дорогоцінним посудом, стояли столи зі старого дуба й такі ж дубові лавиці, покриті килимами. В одній із кімнат навіть був старезний почорнілий сволок із вирізаним на ньому трираменним хрестом та нерозбірливими від старости літерами. За сволоком лежали пучечки сушеної м’яти, васильків та різного пахучого зілля, від якого розпливалися пахощі по всій кімнаті.