Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— Признайся, що ти відьма і що ти наврочила корову.

— Не можу цього сказати, — відказала Катліна. — Я люблю тварин, люблю всім своїм слабким серцем. Я скоріше собі заподію шкоду, а не беззахисним тваринам. Я давала корові таке цілюще зілля, що воно не могло їй зашкодити.

Але суддя на те:

— Ти дала їй отрути, бо корова здохла.

— Пане старшина, — відповіла Катліна, — я вся тут у вашій владі, але насмілюсь сказати, що тварина так само, як і людина, може вмерти від хвороби, незважаючи на допомогу костоправів. Я присягаюсь Христом-Богом, який вмер на хресті за гріхи наші, що хотіла вилікувати цю корову цілющим зіллям і не робила їй зла.

Суддя крикнув тоді розлютовано:

— От чортова почвара, не хоче признаватися. Ану візьміть її на другі тортури!

І він вихилив велику склянку горілки.

Кат посадив її на віко дубової труни, що стояла на козлах. Це віко, зроблене дашком, було гостре як лезо. В печі горів великий вогонь, бо вже був листопад.

Катліну, що сиділа на гострому ребрі труни, узули в тісні черевики з шкіри-сириці і підсунули до вогню. Як тільки гостре віко почало впинатися в її тіло, а сириця на черевиках збіглася від вогню і неймовірно здушила їй ноги, вона закричала:

— Ой болить, рятуйте! Дайте мені отрути!

— Присуньте-но її до вогню ближче, — наказав суддя. Потім запитав: — А скільки ти разів літала на мітлі справляти шабаш? А скільки разів гноїла жита на полях? Нищила плоди у садах? Умертвляла немовлят в материнському лоні? Скільки разів робила двох братів заклятими ворогами, двох сестер — злостивими суперницями?

Катліна хотіла говорити, та не могла, вона тільки ворухнула заперечливо руками. Тоді суддя сказав:

— Вона в мене заговорить тоді, як розтопимо її диявольський жир. Присуньте її ще ближче.

Катліна закричала. Суддя сказав їй:

— Проси сатану, хай тебе освіжить.

Вона зробила рух, наче хотіла скинути черевики, що аж диміли біля вогню.

— Проси сатану, щоб тебе роззув, — сказав суддя.

Вибило десяту годину — настала пора снідати для цього недолюда. Він вийшов з катом і писарем, залишивши Катліну саму біля вогню в катівні.

Об одинадцятій вони вернулись і застали Катліну заціпенілу, нерухому. Писар сказав:

— Начебто дала дуба!

Суддя наказав катові зняти її з віка і роззути. Але роззути не можна було, мусили розрізати черевики. Ноги в Катліни були червоні, закривавлені.

Суддя, згадуючи смачні страви, мовчки дивився на неї. Незабаром вона прийшла до пам’яті, але впала на землю і не могла підвестися, незважаючи на всі зусилля.

Тоді сказала до судді:

— Ти хотів колись мене сватати, але тепер уже зась, не матимеш мене. Чотири рази по три — число священне, а тринадцять — це наречений.

Потім, коли суддя хотів щось сказати, вона перебила його:

— Цить, бо в нього слух тонкий, як в архангела, що лічить удари серця у праведників. Чого ти приходиш так пізно? Чотири рази по три — число священне, воно вбиває всіх, хто мав до мене хіть.