Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
— Може, ти не поїдеш, Філіпе? — спитав у нього падре Антоніо. — Ліпше негайно вирушай до Сараґоси чи до Памплони, погостюєш там кілька тижнів, а тим часом пристрасті вгамуються, король трохи охолоне…
— Тобто ви пропонуєте мені втекти, — невесело усміхнувся Філіп. — І таким чином визнати свою провину.
— А хіба ти не винен? Нехай ти не зваблював Бланку, але принцеса Нора на твоїй совісті.
— Так, на моїй. І мені совісно, ви ж знаєте. Проте, послухавшись вашої поради, я визнаю за кастільським королем право судити мене як свого підданого. Мене — першого принца Ґаллії! Не забувайте, що я досі залишаюся наступником престолу. — (Філіп узяв собі за звичку постійно нагадувати про цей свій титул, відтоді як три роки тому дружина Робера III, Марія Фарнезе, народила мертву дитину). — І я не збираюся принижувати свою гідність ганебною втечею.
— Ти підміняєш поняття, сину мій, — застеріг його превелебний отець. — Зараз у тобі говорить не гідність, а погорда. До того ж дон Фернандо засліплений гнівом і здатний порішити тебе, навіть якби ти був імператором. Ти ж бо знаєш, щó він за людина. Потім він, звісно, жалкуватиме про свій вчинок… — Дон Антоніо важко зітхнув. — Але це буде потім.
— Я вже все вирішив, падре, — уперто сказав Філіп. — Навіть ви мене не переконаєте. Краще відпустіть мені гріхи… про всяк випадок.
Фернандо IV прийняв Філіпа у своєму робочому кабінеті і, ледь помітним кивком голови відповівши на привітання, уп’яв у нього жорсткий, колючий, пронизливий погляд своїх холодних сірих очей. Філіп не зміг утриматися від полегшеного зітхання: судячи з усього, справи були не такі кепські, як він боявся. Зазвичай, коли дон Фернандо нестямився з люті, він мав спокійний і навіть лагідний вигляд. Проте зараз його гнів виривався назовні — а це означало, що всередині він вже перебісився і найгірше лишилося позаду.
„На кому ж він відігрався? — міркував Філіп, поступово заспокоюючись. — Невже на Бланці? Задрав їй спідниці й надавав по м’якому місцю? Він це може… Бідолашне дівча! Тепер вона довго не зможе сидіти…“
(Насправді ж наступні кілька днів не сиділося принцові Фернандо. Батько лупцював його нижче спини, приказуючи: „Тепер знатимеш, як доносити на рідну сестру!“ Король Кастілії був воістину парадоксальною людиною.)
Філіп стійко витримав суворий погляд і очей не відвів, а дивився на нього лагідно та довірливо, і ніжна блакить його очей невдовзі розтопила кригу в королівських очах. Дон Фернандо тихо застогнав і опустився в широке крісло за письмовим столом.
— Прошу сідати, небоже.
Філіп улаштувався навпроти короля і заговорив:
— Государю мій дядьку, я…
Тут дон Фернандо щосили грюкнув кулаком по столу.
— Прошу не дивитися на мене такими невинними очима, любий небоже! Ви чудово знаєте, навіщо я вас викликав, тому припиніть вдавати з себе дурника.
— Боюся, дядьку, — сказав Філіп, — ви хибно зрозуміли мій погляд. Я й у гадці не мав вдавати дурника, а лише набирався сміливості, щоб попросити руки вашої доньки.
Ці слова миттю зняли напругу. Дон Фернандо відкинувся на спинку крісла і благодушно промовив:
— Ага!
— Я визнаю свою провину, що так довго зволікав, — вів далі Філіп. — Мені слід було значно раніше звернутися до вас з цим проханням. Проте я ніяк не наважувався, дарма що давно хотів, аби Бланка стала моєю дружиною. І от зараз я офіцій… — Він осікся на півслові, бо очі короля, що за мить до того промінились умиротворенням, раптом стали бичачими і налилися кров’ю.
Наступної секунди дон Фернандо люто загарчав, скочив на ноги, схопив зі стола чорнильницю і пожбурив її в Філіпа. Лише якимсь чудом Філіпові вдалось ухилитися — чорнильниця пролетіла біля самої його скроні і розбилася, ударившись об кам’яну підлогу.
Дон Фернандо важко впав у крісло. Кілька хвилин вони мовчали, приголомшено дивлячись один одному в очі, нарешті король глухо промовив:
— Я не вибачаюся за свій спалах, бо ви самі спровокували його. Ви зухвалий, самовпевнений, розпусний… — Він зробив паузу, заспокоюючись. — За кого ви мене маєте, небоже? За дурня? Гадаєте, я не знаю, котру з моїх дочок ви звабили?
Це був удар! Філіп аж хрюкнув від досади. Він був певен, що Бланка не зрадить сестру і візьме всю провину на себе.
„Що ж ти накоїла, любонько?! — розпачливо подумав він. — Що ж ти накоїла…“
— А отже, — тим часом продовжував король, — мова йтиме про ваше одруження з Елеонорою.
— Але ж, дядьку, — обережно заперечив Філіп, — саме Бланка найбільше постраждала в усій цій історії. Щодо Нори ніхто не має жодних підозр, тим часом як Бланка…