Жменя вічності

Після перевірки систем я викликав на екран допоміжного терміналу історичні відомості про Терру-Ґаллію. У своїх віртуальних космічних подорожах я відвідував багато різних людських систем, але цю планету завжди обминав. У усіх довідниках Терра-Ґаллія фіґурувала як населений світ третьої катеґорії — звичайний середнячок, що не відігравав вагомої ролі у своєму реґіоні Ґалактики, і разом з тим був позбавлений тієї специфічної привабливості, яку мали дикі, відсталі, ще не до кінця освоєні планети.

Ознайомившись з докладним історичним нарисом про Терру-Ґаллію, що його комп’ютер послужливо переклав мені анґлійською, я був трохи здивований. Автори зовсім не намагалися перебільшити значення своєї планети в довоєнний період, вони відверто визнавали її другорядність та пересічність і навіть певною мірою пишалися цим. У їхній гордості вчувалася чимала гординя: мовляв, ось ми, такі посередні та другорядні, зуміли встояти перед Чужими, тоді як решта планет зазнали поразки.

В усій довоєнній історії Терри-Ґаллії був, мабуть, лише один цікавий момент. Вона належала до так званої першої хвилі колонізації, тобто була освоєна й заселена безпосередньо вихідцями із Землі. Це сталося ще на рубежі XXII та XXIII століть, і — досить рідкісне на той час явище! — її освоєння фінансувалося не з державного бюджету тієї чи іншої країни, а за рахунок приватних інвестицій під патронажем Фонду імені Ле-Пена, чиєю метою було, цитую, „врятування етнічних французів від повної асиміляції“. „Етнічними французами“ називали представників білої субраси французької нації, які на кінець XXII століття становили лише сім відсотків від загальної кількості населення Франції. Більша половина цих „етнічних французів“ переселилася на Терру-Ґаллію, і одним з перших законів, ухвалених після проголошення цілком демократичної конституції, став дискримінаційний Імміґраційний Кодекс, який фактично забороняв надання громадянства чи дозволу на проживання усім без винятку „кольоровим“.

Загалом, ні апартеїду, ні расової сегрегації як таких на Терри-Ґаллії ніколи не було. Якщо вірити авторам нарису, то „етнічні французи“, здобувши власну планету і позбувшись загрози асиміляції, незабаром заспокоїлися і до заїжджих гостей, якого б кольору шкіри ті не були, ставилися толерантно, без жодних проявів упередження чи ворожості. Однак дискримінаційні правила імміґрації збереглись аж до середини XXVII століття, незважаючи на періодичні застереження з боку ООН з погрозами запровадження санкцій проти планети. Вони були скасовані лише після кумедного юридичного конфузу, коли члени невеликої колонії дварків, що проживали на Террі-Ґаллії, відповідно до законодавства отримали місцеве громадянство, — адже в Кодексі не було й згадки про неземні раси.