Споконвічна земля
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-108-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Споконвічна земля». Краткое содержание книги:
Книга адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, учням старших класів і всім, хто бажає знати правду про минуле.
Певно, перебуваючи у хана Батия зимою 1250 року, князь Данило Галицький змушений був прийняти на себе деякі принизливі зобов’язання: не створювати загрози Золотій Орді та підтримувати її експансію на Європу. Чому Бурондай і вимагав дотримання обіцянок. Про інше літопис мови не веде.
А нас 300 років «годують» хибним тлумаченням того періоду історії. Принципово іншим. Принизливим. Згідно з Літописом Руським Данило Галицький помер 1264 року. Після його смерті володарем Русі залишився його брат Василько, який княжив до 1269 року. Цікаво зазначити, що після 1261 року до 1274 року Літопис лише один раз згадує про татар Золотої Орди ось таким повідомленням:
«6774 (1266). Тоді ж була смута велика в самих татарах, і побили вони самі одні одних незчисленне множество, як піску морського» [18, с. 426].
У цьому повідомленні, скоріше за все, наш Літопис розповідає про війну хана Берке з Хулагу–ханом за Кавказ, і, одночасно, про винищення мусульман, прихильників Берке–хана, після його смерті. Тож, як бачимо, Золотій Орді у ті часи було не до Великого Галицько–Волинського князівства.
Нова згадка в Літопису Руському про татар з’являється тільки під 1274 роком, коли князь Лев попросив у хана Менгу–Тимура допомоги у війні проти Литви. Ця війна тривала й зимою 1277–1278 років за ініціативи темника Ногая. Звичайно, у цих військових походах брали участь і князі Галицько–Волинського князівства.
А далі наш Літопис згадує про війну хана Талабуги і Ногая проти угрів у 1285 році та їхню ж війну проти «ляхів» у 1287 році. Що цікаво, у Літопису про війну Золотої Орди, про одні й ті ж події, написано двічі. Є абзаци стовідсотково тотожні хоча матеріал спочатку подається під 1282–1283 роками, а потім під 1287 роком.
Професор Л. Є. Махновець пояснив це явище так:
«Це було окреме літописне зведення (Галицько–Волинський літопис. — В. Б.). Як доводять, над ним працювало не менше п’яти авторів–укладачів (чи редакторів). Перший, який писав десь у 1255 році, довів розповідь до 1234 року включно (за датуванням Іпатіївського списку): другий продовжив літопис до 1265 чи 1266 року, а писав біля 1269 року; десь у 1286 році працював третій укладач, який закінчив виклад 1285 роком включно; четвертий автор трудився близько 1289 року і до цього ж року включно довів літопис, але ґрунтовно переробив, починаючи з 1261 року, матеріал другого і третього редакторів; п’ятий автор написав кілька сторінок на початку XIV століття і 1292 роком закінчив остаточну редакцію» [18, с. VII–VIII].
Віддамо належне професору Л. Є. Махновцю за його титанічну працю видання Літопису Руського українською мовою. Але навіть у цьому випадку професор зазначив, що думка про п’ятьох редакторів ХІІІ–ХІV століть є думка не його, бо написав: «Як доводять…» Подібну думку «доводить» офіційна московська історіографія. Ми ж у книзі «Країна Моксель, або Московія» визначили — то «довід» хибний. Компіляцією всіх літописів видрукованих за часів Катерини II і пізніше, займалася «Комісія для написання записок стародавньої історії, переважно Росії». Отож кожний «виписувач» цитат із стародавніх київських літописів — член катерининської «Комісії» виписував матеріал по–своєму. Через що матеріал не «стикувався» один з одним, а часто повторювався. Що й спостерігаємо між 1283 та 1289 роками в Літопису Руському.
Подібне можемо спостерігати і в інших «катерининських літописах».
Зазначу також, що хоча Літопис Руський доведений до 1292 року, він жодним словом не згадує митрополита Максима, який посідав кафедру з 1283 року. Тобто Літопис Руський із 1283 до 1292 року не знав про існування митрополита на теренах Русі. Як не знав він і про діяльність митрополита Кирила, хоча той поіменований митрополитом на сторінках Літопису: у 1243 та 1246 роках. Цікаво, що Кирило у ті роки ще не був митрополитом.
Як пам’ятаємо з цитати професора Л. Є. Махновця, четвертий редактор Літопису Руського, який працював з літописом «близько 1289 року і до цього ж року включно довів літопис, але ґрунтовно переробив… матеріал другого і третього редакторів», мусив би знати обох митрополитів: і Кирила, і Максима. Бо сам Кирило (за літописом) походив з Галицької землі, а Максим (згідно з іншими літописами) спочатку, в 1283 році, прибув до Києва. Тож коли другий, третій, четвертий і п’ятий редактори жодним словом не згадують впродовж усього літопису про діяльність своїх митрополитів, це виглядає надзвичайно підозріло. Тим паче, що в тому ж таки літопису згадується про багатьох єпископів.
Це можна пояснити тільки так:
1. Скоріше за все Іпатіївський літопис був першою «роботою» катерининської «Комісії». На думку Катерини II — невдалою. Отож, скомпільований матеріал був відкладений до кращих часів і ненадрукований. Слід зазначити, що імператриця надзвичайно остерігалась українських стародавніх матеріалів. Ми уже досліджували цю тему в третій книзі «Країна Моксель, або Московія».