Зворотний бік світла
- Автор: Корний Дара
- Серия: Безсмертні #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-4004-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зворотний бік світла». Краткое содержание книги:
Світло не може існувати без темряви, а інколи вони навіть закохуються одне в одного: Птаха — світла безсмертна, Стриб — темний. А от Мальва ще не визначилася, більше того — дівчина донедавна й гадки не мала про своє покликання і про те, чия кров тече в її жилах. До сімнадцяти років Птаха берегла її як зіницю ока, та вже час її квіточці розпускати пелюстки — чорні чи білі, новонароджена безсмертна обиратиме сама!
Як то все набридло за тисячі літ.
На руках заворушилося маля. Відірвала очі від сонця. Вона любила дивитися в його багатолике лице з гори: вранці, в обідню пору, ввечері, воно завжди різне. Прислухалася до себе. Стільки зараз усередині намішано — і особисте, і… Завжди робила вибір в бік останнього. Чи цього разу правильно чинить? Дитя запхало до рота пальчик і зачало його смоктати. Ще трохи, і воно захоче їсти.
Мальва, як квітка, як надія, — красиве ім’я. Не гірше від Громислави. Дівчатко, яке щойно народилося і відразу втратило матір та не отримало батька. Мара руками Птахи врятувала дівчинку. Верху ж відмовилася допомогти врятувати, тобто дозволила матері Мальви померти. Допомагала Птасі, так би мовити, ліквідувати суперницю? Ні, ні, так не думай. Багато жінок вмирає під час пологів і в цивілізованих світах. Згадала слова: «Що дозволено Марі, то…» Нашорошилася від власних думок.
Мара! Чому вона так чинить з нею? А ті слова — «Те дитя не чуже мені». Очевидно, Мальва майбутня безсмертна, яку ось таким чином рятують і яку в свій час Мара позначить Перемінником. Птаха не могла забрати Мальву в Яроворот. Це заборонялося Марою, бо вона знала, хто батько дитини? Та й тепер Птаха цього не зробить нізащо, бо також знає хто. А може, таких Мальв, про які Птаха не відає, в її Стриба десятки? Гидливо змушувала себе так думати. Дарма, знала ж, відчувала — ні. Мальва — єдина його донька. Кохана Птаха не змогла народити йому дитя, а проста смертна, хоч і ціною власного життя, — подарувала. Нестерпно запекло всередині, аж застогнала.
Ненавиділа зараз і Мару, хоча знала, що не все тут так просто, а ненависть тільки заважає у всьому розібратися. Та все одно ненавиділа. Бо ж Мара все знала, від самого початку все знала. Ні, гірше! Свароже, яка вона дурепа, хоч і безсмертна. Допетрала нарешті. Сон! Так, авжеж. Він — син Мари. От хто заставив його подарувати їй дозвіл входити в п’яті ворота. Зробила Мара це зумисне, бо що?
Знову рух по колу.
Згадала сарматок. Зізнайся собі, Птахо, той трохи збочений сарматський світ, який ненавидів чоловіків, вабив, причаровував тебе. І тебе ж до нього не припнули, ти сама прикипіла серцем. Чому? Тому, що ти в душі — справжня поляниця, Птахо. Чоловік зробив тобі боляче, і ти власну ненависть вимістила на інших чоловіках. Хай не безпосередньо. Насолоджувалася тим, як легко та спритно розправляються з чоловіками поляниці, мають їх за ніщо, використовуючи тільки для продовження роду та жертвоприношень, зрікаючись кохання, також кладучи його на жертовник. Бо мертве і не зробить тобі боляче, не зраджуватиме, не брехатиме. «Ох, Птахо, Птахо, ти не ліпша від темних, — волає твоє сумління, — бо смієш так мислити і в тобі є зворотний бік, небезпечний бік». Труснула головою, женучи від себе ці відчайдушні думки, проганяючи ненависть. Подивилася на маля. Криво посміхнулася. Вона відомстить Стрибу за все, за зради, за образи, за те, що простила йому смерть власних батьків, за кохання, яке досі горить в душі і яке він своїми постійними зрадами відчайдушно гасить.
Колись Мальва виросте, і Птаха бачитиме, як це відбуватиметься, а Стриб — ні. О, настане час, і Птаха розповість Стрибу про те, що його доньку, з прадавньої родини безсмертних, зростили та виховали звичайні смертні, яких він так зневажає. Вона розповість і про те, що пережила, рятуючи його єдину донечку в той момент, коли він розважався з повіями на Далекому Озері, про те, як у неї на руках померла жінка, яка його кохала більше за життя, а він пройшов повз це граючись. О, він почує розповідь про те, що його донька називатиме та вважатиме татом іншого, смертного чоловіка. І тоді… Тоді, може, вони будуть квити. Але поки Мальва ростиме, Птаха пильнуватиме, берегтиме дитину Стриба, мов зіницю ока. Вона — донька її коханого, плід зради, але разом з тим і зброя.
Розпачливо дивилася на Сонце. Як вона сміє таке думати? Вона ж світла безсмертна. І рішення, яке вона прийняла, — єдине правильне, виходячи з логіки міркувань Мари та й з життєвої логіки. Але чому ж тоді в душі стільки зловтіхи? Відкинула всі вагання, подивилася на Мальву. Дитя спало. Згодом в собі покопаєшся, а зараз…
Мусила підшукати для малої родину. Справжню, люблячу, таку, щоб дівчинка не чулася в ній покинутою, чужою. Купу світів передивилася, всі були якісь або занадто жорстокі, або занадто правильні, покладалася на внутрішні відчуття. І от зараз, дивлячись з гори вниз на сонце, розуміла — це саме те, що треба. Тепер обрання місцини. Вибір невеликий, як не дивно. Бо підходить не все. Найдужче в цьому світі любила Карпати, коли б сюди не приходила, мандрівку зачинала з цієї гори. Її гора — гора Магура.