Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків
- Автор: Костецький Анатолій Георгійович
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків». Краткое содержание книги:
— Так от де їхня схованка! — вигукнув Христофор. — Що ж нам робити?
— Розшукати Євгена Євгеновича, — запропонував Васько. — Він порадить.
Друзі вибрались назовні й помчали назад утричі швидше.
Вони вже майже добігли до околиці, коли раптом дорогу їм заступив Бевзь!
— Від вовчика тікаєте? — єхидно поцікавився він. — Чи зайчика злякались?
— Пропусти, — сіпнувся Христофор, — ніколи нам.
— Диви, який зайнятий! І куди ж ти, Тюлечко-кілечко, так спішиш? Віршика назавтра вчити, аби двійочку не вклеїли? — не відступав з дороги Бевзь.
— Віршика не віршика, а скоро тобі буде ого-го!
— Що ти маєш на увазі? — перелякався Сем.
— А ми бачили, де ти зі своїми дружочками переховуєш украдене з магазину!
— Ну, ти, — обурився Сем, — говори та не заговорюйся! Який іще там магазин?
Переляк і здивування Сема були такими щирими, що Христофор, хоч і поспішав, докладно розповів йому все.
— От вам слово, хлопці, щоб я на цьому місці провалився, щоб мене пацюки загризли — не знав я нічого про магазин! — присягнувся Сем. — Я думав: клей їм треба, щоб пожартувати!
— Дожартувався! — кинув Васько, а Христофор аж підскочив:
— Ага! От ти й признався, що вкрав мій суперклей.
— Та признаюсь, признаюсь, — махнув рукою Сем у повному розпачі. — Та зараз треба швидше розшукати отих негідників, треба негайно щось робити!
— Ми знаємо що! — гордо проказав Васько. — Побігли, Тюля!
— І я з вами, — напросився Сем.
Майже годину трійця нишпорила по всьому містечку. Нарешті їм пощастило: в одному з провулків вони наштовхнулися на Євгена Євгеновича.
— Що, молоді люди, не сидиться? — посміхнувся той. — На жаль, нічого втішного поки що не можу вам сказати.
— Скоро скажете, — виступив наперед Христофор і гарячкове почав розповідати Бубликові про Бевзя, про вкрадені продукти й про те, що клей потрапив до рук Бевзевих дружочків — Рубильника та Бегемота.
— Які вони на вигляд? — грізно спитав Бублик у Сема.
— Клей у Рубильника, він верховода, — поквапливо пояснив Сем. — Худющий такий, довготелесий, увесь час навколо очима нишпорить. Голос хрипкий, неприємний, а обличчя червоно-сизе й припухле: дуже пиво любить.
— Досить, годі! — обірвав його академік. — Все зрозуміло. Чекайте мене на лаві й нікуди не йдіть. Я все беру на себе, а вас повідомлю, коли треба буде!
Розділ дванадцятий
ДИВАКУВАТИЙ СЛЮСАР-САНТЕХНІК
Перш ніж вирушити на розшуки Рубильника, суперагент заскочив до готелю, щоб змінити зовнішність. Про нього вже знали троє хлопців, а Z-003 поклав собі за правило: якщо тебе знають більше трьох осіб — міняй зовнішність!
Замкнувшись у номері, агент-академік присів над чемоданом і заходився переглядати свої речі.
— Так, бабуся-пенсіонерка не підійде, — відклав він сиву перуку, спідницю й стареньку кофтину. — Солдат у відпустці — теж, — полетіла слідом за кофтиною єфрейторська форма. — А оце, здається, в самий раз! — агент задоволено дістав із чемодана вузлик, на якому була бірка з написом «Слюсар-сантехнік».
Він розв’язав вузлик і розклав на ліжку заплямовані парусинові штани, картуз із поламаним козирком, пару нечищених черевиків і подерту куфайку, з лівої кишені якої визирала голівка пляшки.
— Так, це те, що треба! — задоволено посміхнувся Z-003, уважно оглянувши все начиння. Він хутко вбрався, постояв трохи перед дзеркалом, надаючи обличчю виразу байдужості до всього, що відбувається навколо, й пішов до виходу.
На східцях він зіткнувся з русявим струнким юнаком. Той поглядом зміряв агента з ніг до голови й запитав:
— Папашо, сірничка не даси?
— Некурящий, — входячи в нову роль, недбало кинув суперагент-сантехнік.
Юнак з досадою здвигнув плечима й пішов східцями на другий поверх. Насправді не сірники були йому потрібні. Адже Яким Якович — а це був саме він! — ніколи в житті не викурив жодної сигарети. Просто він навмисне зупинив на мить агента, і от тепер у нього в кишені вже була магнітна стрічка із записом голосу Z-003, картка з аналізом його крові та відбитки пальців агента — для картотеки.
А суперагент ішов вулицею і подумки радів, що перша зустріч ніякої підозри не викликала, отже він замаскувався надійно!
Агент крокував собі хиткою ходою, — так, на його думку, завжди ходять сантехніки, — й уважно зиркав туди й сюди правим оком. Річ у тім, що в це око було вмонтовано спеціальний пристрій із записом даних про зовнішність Рубильника. Цей пристрій оглядав усіх перехожих, порівнював їхню зовнішність зі своїми даними і, коли вони співпадуть, — мав послати агентові у вухо сигнал. От Z-003 і йшов собі спокійненько, пильнуючи лівим оком за дорогою, щоб раптом не втрапити під машину.