Звіяні Вітром (том 1)
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Звіяні Вітром (том 1)». Краткое содержание книги:
Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
- Коли вам, може, й байдуже, що люди кажуть про цю родину, то мені не байдуже,- пробурмотіла Мамка.- Не велика це приємність чути від людей на вечірці, що вас не виховано як слід. Я одно товчу й товчу вам, що справжню леді знати по тому, скі’ки вона їсть на людях - чисто, як те пташеня. І я не попущу, аби ви у панства Вілксів накинулись на їжу, мов з голодного краю.
- Але ж от мама - справжня леді, а в гостях вона їсть,- заперечила Скарлет.
- Ви теж будете їсти, коли вийдете заміж,- не здавалася Мамка.- А у вашому віці міс Еллен ніколи нічо’ не їла в гостях, і так само ваша тітонька Полін, і тітонька Юлейлія. І всі вони поодружувались. А котра панночка багато їсть у гостях, та здебільша так і не вийде заміж.
- А отже й ні. Якраз на тому пікніку, коли та була хвора й не перегодувала мене наперед, Ешлі Вілкс сказав мені, що йому подобається, якщо дівчина має добрий апетит.
Мамка значливо похитала головою.
- Що жентмени говорять - то одне, а що у них на думці - то зовсім інше. Я щось не чула, щоб місте’ Ешлі збирався до вас свататись.
Скарлет насупилась і вже ладна була відповісти чимось ущипливим, але стримала себе. Мамка таки влучила в саму цяту, і тут нічим було крити. Помітивши впертий вираз на обличчі у Скарлет, Мамка взяла в руки тацю і з властивою її расі прихованою хитрістю вирішила діяти інакше. Ступивши крок до дверей, вона тяжко зітхнула.
- Що ж, хай так і буде. А я ще казала куховарці, коли вона накладала на тацю: “Справжню леді знати по тому, що вона не їсть у гостях”. Так я й сказала: “Я зроду не бачила, щоб котрась біла леді їла менше, ніж міс Меллі Гамільтон, коли вона оце недавно приїздила в гості до містера Ешлі… чи то пак до міс Індії”.
Скарлет стрельнула на Мамку підозріливим поглядом, але на широкому обличчі негритянки була сама невинність та ще жаль, що Скарлет далеко до справжньої леді, такої, як Мелані Гамільтон.
- Постав тацю і затягни мені тугіш корсет,- роздратовано кинула Скарлет.- Може, я трохи перекушу згодом. Якщо я зараз наїмся, корсет не затягнеться як треба.
Не показуючи, що вийшло по її волі, Мамка поставила тацю.
- А що моя ясочка вдягне?
- Оце,- Скарлет показала на пухкий оберемок зеленого мусліну в ялиночку. Ту ж мить Мамка вже була готова до нової сутички.
- Ну, це вже ні! На ранок таке зовсім не годиться. Щоб отак виставляти груди в дообідню пору - та в цій же сукні ані комірця, ані рукавів! І ластовиння таки знов вас обсипле, їй-бо! А я ж он скі’ки намучилась - усю зшиу протирала вам тіло сколотинами, аби зійшло ластовиння, що ото ви набралися в літі на пляжі в Саванні! Піду скажу про вас міс Еллен.
- Якщо ти хоч словом прохопишся їй, перше ніж я одягнусь, я й краплі не візьму до рота,- рішуче заявила Скарлет.- А коли я одягнуся, мама вже не пошле мене перевдягатись - не буде часу.
Мамка знову зітхнула - цього разу на знак своєї поразки. З двох лих вона вибрала менше: нехай уже краще вбереться до обіду у вечірню сукню, аніж у гостях об’їдати- меться, як порося.
- Ухопіться-но за що-небудь міцніш і стримайте віддих,- скомандувала вона.
Скарлет слухняно скорилася, втягнувши живіт і вхопившись щосили за стояк ліжка. Мамка піднатужилась і різкими поштовхами так затягла шнурівку, що затиснутий
між пластівцями з китового вуса тоненький стан ще потоншав, викликавши гордий і захоплений вираз на обличчі у негритянки.
- Ні в кого нема такого стану, як у моєї ясочки,- схвально озвалась вона.- Щоразу, як я затягую міс Сьюлін трошечки тісніш як на двадцять дюймів, вона просто зімліває.
- Пхе! - насилу перевела подих Скарлет.- Я ще ні разу за все життя не зімліла.
- А воно інший раз і не завадило б,- повчально зауважила Мамка.- Надто вже ви часом сміливі, міс Скарлет.
Я вже давно х’тіла вам сказати: в тому нічо’ доброго нема, що ви не зімлієте, як побачите змію, чи мишу, чи щось таке інше. Вдома воно, звісно, зайве, а от на людях - чом би й ні? Я вже скі’ки разів казала вам…
- Та швидше-бо! І не базікай так багато. Я й без цього вийду заміж, хоч і не вмію скрикувати з переляку й- непритомніти. Ось побачиш. Але ж, Боже мій, як ти туго мене затягла! Давай-но сукню.
Мамка дбайливо накинула на свою підопічну дванадцять ярдів зеленого мусліну в ялиночку поверх настовбурчених спідниць і почала, защібати на спині ліф з глибоким вирізом.