Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Він був справді всемогутній; боротьба з японською агресією обходила його мало, він розумів, що головний тягар візьмуть на себе експедиційні війська американського генерала Макартура; насамперед — як і кожного ренегата — його цікавила боротьба з тими, кого він зрадив, з комуністами, що оселилися в Янані, на півночі країни.
Викрадення комуністичних борців проти японського мілітаризму; тортури в катівнях, які закінчувалися тим, що заарештований або втрачав розум, або вмирав у страшних муках: розстріли інакомислячих — це була робота Тай Лі, і він умів її робити зі смаком.
Стратегія розвідки знає три підходи до явища: перший підхід — створювати такі сили, на які потім можна буде спертися в боротьбі з противником; другий — шукати й знаходити союзників, справжніх подвижників боротьби з нацизмом та японським мілітаризмом; а третій підхід — його в основному й дотримувались люди Вільяма Донована — полягав у тому, щоб підкрадатися до сильних світу цього і обертати їх у своїх союзників, не має значення кого, нехай це буде хоч сам сатана.
Саме тому Карл Ейфлер, один із шефів ВСС у Індії, зацікавлений у тому, щоб відкрити надійний шлях з Делі — через Бірму — в Китай, звернувся до свого друга, генерала Стівелла, який командував у той час американськими ВПС на Південно-Східному театрі воєнних дій проти мілітаристів Японії, з проханням, щоб той допоміг йому налагодити контакти в Чунціні.
Підрозділові Ейфлера, конспіративно названому «частина 101», генерал Стівелл не дозволив передислокуватися в Китай, але звів свого друга з давнім приятелем і суперником генералом Клером Шено, якого звільнили з американської армії в тридцять сьомому році і який відтоді командував ескадрильєю американських добровольців, що називали себе «літаючими тиграми». Шено був військовим радником генералісимуса Чан Кайші, його зв'язки в китайській столиці були серйозні; він вивчився таїнству тутешньої кулінарії, готував, як і належить мандаринам, сам: жінок до священнодійства не допускали; пили дуже міцну, теплу, солодку рисову горілку з маленьких чашечок, розмальованих пензлями з шерсті пацюка; саме на цих нічних бенкетах, що закінчувалися не раніше п'ятої ранку, і вирішувалися ключові питання політики.
Ейфлер познайомився в домі Шено з деякими сановниками уряду Чан Кайші, він обережно торкнувся питання про організацію своїх представництв на Філіппінах, у Таїланді і — в майбутньому — в Кореї, так само обережно прозондував можливість контакту з генералом Тай Лі, але, помітивши гидливість на обличчях співбесідників, вести далі розмову не став; на цьому й попрощались; поспішати треба на змаганнях, розвідка — особливо на початку операції — повільна, треба роздивитись, а вже потім настане солодка пора пристосування.
Після цього зондування Донован послав у Чунцін свого довіреного агента професора Ессона Гейла.
— Ви повинні створити в китайській столиці підпільний апарат ВСС, — напучував ученого «дикий Білл». — Це не означає, звичайно, що ви повинні займатися бюрократичною діяльністю, що вимотує душу; мені потрібно від вас тільки одне, щоб ви стали в Чунціні своєю людиною, нехай вас перестануть боятися, це — головне.
Гейл спочатку відлежувався в тому особняку, який йому допомогли орендувати військові, що з заздрістю цікавилися, хто йому платить такі величезні гроші за дім та обслуговування; через місяць, коли процес акліматизації — в прямому й переносному розумінні — закінчився, професор історії наніс кілька укольних візитів, результатом яких став постійний контакт з вихованим у США доктором Кунгом — міністром фінансів, братом чарівної й могутньої «мадам генералісимус».
Після того як знайомство перейшло в дружбу, професор Гейл одержав від Донована шифровану телеграму, в якій «дикий Білл» рекомендував зосередитися саме на цьому контакті; ніяких інших кроків, аж до вказівок з Вашінгтона, не робити.
Донован недаремно рекомендував Гейлу поступовість: саме в цей час він відправив у Китай свого другого суперагента, в минулому кореспондента «Юнайтед пресс» у Шанхаї, а зараз офіцера ВСС Аллана Лусея. (Стосунки Донована з ним були особливо довірливими, бо до того, як перейти у ВСС, Лусей працював у «відділі інформації» Шервуда, найближчої президентові людини. Працюючи з лібералом Шервудом, колишній ас журналістики був усе-таки душею з Донованом.)
Прибувши у Чунцін, Лусей націлився на капітана ВМС США Мілтона Майлса, що давно дружив з людиною, яка найбільше цікавила Донована, — з генералом Тай Лі. Ті два агенти ВСС, яких відправили в Піднебесну до того, як туди прибув Лусей, повинні були продемонструвати шефові китайського гестапо (чесні американські розвідники, що працювали у ВСС не для того, щоб допомагати корпораціям налагоджувати опорні точки в післявоєнному світі, а які відверто ненавиділи нацизм і мілітаризм, повідомляли в центр: «Тай Лі — не Канаріс, він — Гіммлер, контакти з ним ганебні для американської демократії»), що Вашінгтон має альтернативу: в нього вже є ключ — через міністра фінансів — до дружини генералісимуса, з оточення генерала Шено — до вищих сановників уряду й штабу ВПС Китаю; для Тай Лі таким чином настав час зробити вибір: або він починає працювати з ВСС і на ВСС, або Вашінгтон і надалі буде активний з тими сановниками, про яких уже знав «китайський Гіммлер».