Чудесний генератор
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Год: 1935
- Язык: украинский
- Год: Державне науково-технічне видавництво України
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Чудесний генератор». Краткое содержание книги:
Олесь закінчував зерно. Непросвіченим залишилося лише те зерно, яке вирішено було використати для контролю, висіявши поряд з просвіченим: адже так найлегше було порівняти паростки й зеленя.
Кролі, що з ними працювала Рая, зростали просто перед очима. Вчора ще зовсім малесенький кролик — сьогодні поважно ворушив довгими вусами і навіть намагався в міру своїх сил і можливостей — фліртувати з сусідками по кролятнику. І з цих просвічених кролів повільно, але певно створювалася нова порода великих і міцних тварин з густою шерстю, дуже плодючих і швидкостиглих.
Але не це було головним завданням Раї. Створення великих кролів — це більше справа спеціаліста у тваринництві. Кролі потрібні були Раї лише як об’єкт для біологічних досліджень. Ще в місті Рая розроблювала засоби локалізації впливу УКХ на окремих ділянках організму. Так просвітити організми, так підібрати довжину хвилі, тривалість просвічування й потужність випромінювання, щоб, скажімо, весь вплив коливань сконцентрувався на шлунку, аж ніяк не торкаючись серця й навіть кишок.
Дечого Рая вже досягла. Рома з захопленням спостерігав в лабораторії, як Рая взялася вилікувати злосний опух на нозі мисливського собаки Данила Яковича. Внаслідок двох чи трьох просвічувань, які пройшли для великого собаки майже непомітно, опух значно зменшився й зовсім не турбував тварину. А до того собака скавчав щоразу, як тільки чимсь доторкалися до його боку з опухом.
— Бактерії в опусі вбито, — задумливо сказала Рая, — цього я певна. Проте…
Вона замислилася:
— Що «проте», Раю?
— Треба перевірити це. Але як? Оперувати собаку, вирізати в нього опух? Це не моя справа… до того ж тут немає потрібних умов… в рану може потрапити інфекція.
Довго думати Раї не довелося. Невеличка нарада бригади відразу знайшла вихід із становища. І цей вихід мав назву «електричного ножика». Дивного, але простого приладу.
При операції, що її провадилося за допомогою цього самого «електричного ножика», був і Данило Якович. Він не ховав деякого хвилювання: адже на столі лежав його чудовий собака.
Проте, загальний спокій і впевненість вплинули й на нього. Данило Якович з цікавістю спостерігав, як Рая взяла в руки дерев’яну ручку, на кінці якої був невеличкий шматочок срібного дроту. Цей шматок дротинкою був з’єднаний з однією обкладкою конденсатора в генераторі. Друга обкладка з’єднувалася іншою дротинкою з широким аркушиком латуні, підкладеним під собаку. Оперований пацієнт спокійно лежав на столі, міцно прив’язаний ременями, з виголеним вже боком. На його рожевій шкірі яскраво виділявся колишній опух, — а тепер лише невеличка ґулька.
Рома біля генератора, Олесь при собаці, Містер-Пітерс і Данило Якович, як спостерігачі — от і всі свідки цієї дивної операції.
Рая озирнулася:
— Ніби все гаразд? Ромо, струм!
Знайоме шипіння генератора навіть собаку не стурбувало. Рая примірилася — і легко, впевненим рухом доторкнулася до шкіри собаки, немов окреслюючи на ній місце ґулі. По кімнаті поплив сморід горілого.
— Фу-у, якось неприємно смердить, — сказав Олесь, гидливо скривлюючи носа.
Але відразу ж дістав від Раї такий презирливий погляд, який негайно повернув нормальний вигляд його носові, що немов не відчував далі смороду.
Срібний кінчик «електроножа» легко розрізав шкіру й живе м’ясо собаки, відокремлюючи те, що було потрібно Раї. Ось уже вся гулька відокремилася від тіла; Рая обережно підняла її пінцетом і встромила «електроніж» між гулькою й тілом собаки. Одна… дві… три секунди — і пінцет поклав на стіл зняту з собаки гульку. Жодної краплини крові, нічого! Собака немовби й не відчув нічого; тільки ніс його трохи схвильовано чогось принюхувався до дивного смороду…
Данило Якович аж у долоні заляскав:
— Чудово! Але як же так — без крові, і щоб собака нічого не чув? Я такого, душа моя, не розумію…