Філософія: Навчальний посібник.
- Автор: Кривуля Олександр Михайлович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: ХНУ імені В. Н. Каразіна
- ISBN: 978-966-623-627-5
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія: Навчальний посібник.». Краткое содержание книги:
Автор свідомо уникав ідеологічної упередженості і зосереджувався на презентації позиції провідних філософів з різних актуальних проблем та шляхів їх вирішення. Опора на сучасну філософську думку та широке використання класичної спадщини робить книгу корисною не лише для студента, магістра чи аспіранта, а й для всіх, кого цікавить філософія.
Хоч ідеї і є суть предметів та їх причини, однак Платон вважає, що вони відокремлені від предметного світу, безтілесні й вічні, доступні тільки духовному спостереженню. Слід також додати, що світ ідей - це і світ норм всього сущого, його, так би мовити, ідеал. Усе що ми бачимо навколо - лиш наближення, або віддалення від ідеалу. Множину ідей Платон приводить у єдність, у норму всіх норм, якою є благо.
Етичне вчення Платона пов’язано з ідеєю блага, яка, звичайно ж, знаходиться поза межами світу. Отже й вища мета моралі теж знаходиться у інтелігібельному світі і її можна досягти тільки шляхом зречення всього почуттєвого. Душа людська має начало не в земному світі, а перебування у тілі приводить її до потерпання. Тож завдання і мета людини десь збігається з прагненням душі: піднятись над світом зла і полинути до Творця. У діалозі „Федон” Платон каже, що вищим завданням людини є звільнення душі від усього тілесного, у зосередженні на істинному і вічному. Терапевтичну функцію „очищення” („катарсису”) у цій справі виконує філософія, оскільки вона звільняє людину від пристрастей і бажань і все більше відводить душу від тіла. Повне звільнення від всіляких зол приносить тільки смерть. У контексті такого трактування блага Платон пропагує аскетизм.
У інших творах Платон дає й інше рішення проблеми блага, коли ідеалом цілеспрямованого життя є „калокагатія” - слово, яке у нього означає міру, що обумовлює собою і доброчесність, і здоров’я душі, і щастя людини. На пізнішому етапі свого життя Платон вже послаблює вимогу у аскетизмі і пропагує доброчинне життя як найбільш приємне й щасливе, з виваженим балансом задоволень і страждань.
Платон будує також свою теорію держави. Життєздатна держава або суспільство (до речі, він ще не розрізнює ці поняття) складається з трьох соціальних груп (станів): 1) правителі, або філософи; 2) стратеги, або воїни, що стережуть державу; 3) працівники, тобто землероби, ремісники, купці. Ці три стани відповідають трьом частинам душі: 1) розумна частина; 2) воля і благородні бажання; 3) потяги й почуттєві пристрасті. Усі люди природою приречені відноситись до тієї чи іншої категорії. Якістю правителів (філософів) є мудрість, воїнів характеризує хоробрість, а прикрасою народу є помірність. Люди створюють суспільство або державу заради досягнення блага, однією з характеристик якого є справедливість. Справедливість не відноситься до якостей якогось з трьох названих станів, це - загальнодержавна якість, бо вона є результатом злагодженої взаємодії всіх станів, коли кожний з них виконує свою функцію згідно природи речей.
Відомі на той час державні форми Платон поділяв на два класи: допустимі і регресивні. До першого він відносив аристократичну республіку і наближену до неї свою модель держави. До другого зараховував тимократію (це влада декількох осіб, що заснована на військовій силі, прикладом тут може бути Спарта), олігархію (влада декількох при опорі на торгівлю й нижчі частини суспільства), демократію (вважав, що це влада натовпу), тиранію (це диктатура проти аристократії). У своєму найбільш об’ємному творі „Держава” Платон докладно розписує як повинна бути улаштована та держава, що втілить справедливість як іпостась блага, у деталях змальовує процес виховання представників усіх станів, наполягаючи на тому, щоб деякі з них не мали приватної власності, сім’ї, не мали права самостійно виховувати дітей. Ці вимоги дали привід відносити Платона до одного з перших провісників комунізму.
Більш віддаленим наслідком сократівського антропологічного повороту у філософії був Арістотель, учень платонівської Академії. Народився він у 384 р. до н. е. у місті Стагіра, за що його часто називають ще просто - Стагіріт. Батько Арістотеля Нікомах був лікарем і другом македонського царя Амінти, який у свою чергу є батьком Філіпа і дідом знаменитого Олександра Македонського. Батько помер рано і до 17 років Арістотеля виховував Проксен, у пізніші часи, вже після смерті Проксена, він сам став вихователем його сина Никанора. У 18-літньому віці Арістотель прибув до Афін, де поступив до Академії Платона, який на цей час був на Сицилії у Сіракузах. Спочатку слухав лекції Ксенократа, а по поверненні Платона став його найбільш старанним учнем. Протягом 20-ти років, аж до смерті Платона, не припинялись їх близькі стосунки.