Список бажань

— Нащо витрачати кошти на спання? Прокинься й поговори зі мною.

Лоурі зітхнув. Вона таки дала йому спокій. На цілих шість годин. Певно, він мусить бути вдячний.

— Гаразд, я прокинувся. Що сталось?

— Проблема. Хочеш знати, яка?

Лоурі звів очі до неба.

— Знову проблема! Гадаю, тобі варто було б поберегти мене від чергових проблем. Розумієш, кожен із нас має незліченну кількість проблем. Я вмираю, ти ходиш у привидах і…

— Ні, — перебила Меґ. — Проблема з твоїми бажаннями.

— А що з моїми бажаннями?

— Окей. Я маю тобі допомогти, і тоді моя аура стане блакитною.

— Авжеж.

— Але все, що ми робимо, ну, воно не зовсім законне і…

Лоурі кивнув головою.

— Зрозумів. Учинки зводять нанівець твої добрі наміри.

— За повною програмою. Мій час, як і твій, збігає. А ти вихропуєш останні краплини…

— Ми, старпери, як ви нас називаєте, мусимо відпочивати.

— Та знаю. Я можу вскочити у твою голову, доки ти спиш.

— І змарнуєш на це додаткову енергію. Що вмер Данило, що галушкою вдавило. — Він випорпав зіжмаканого папірчика з кишені піджака, що саме сохнув на обігрівачеві. — Третє бажання тобі не сподобається, це напевно.

— Валяй. Що треба зробити?

Лоурі вдихнув на повні груди.

— Е-е-е… — І поліз до кишені, намацуючи в ній окуляри.

— Не клей дурня, Лоурі. Ти ж сам укладав цей список. Тільки не кажи мені, що не пам’ятаєш тих бажань.

Лоурі клацнув пальцями.

— Ага! Згадав! Номер три в списку бажань Лоурі Маккола…

— Ну!

— Номер три — тріснути Люстра.

Меґ кивнула головою.

— А це що таке? Дай-но я вгадаю. В тебе була дівчина, і якісь дебіли, щоб дошкулити тобі, у тебе на очах забрали її люстерко й розтоптали його. І тепер через стільки років ти хочеш відшукати їх і побити їм у хаті всі люстра.

Лоурі похитав головою.

— Не вгадала, — мовив він без жодного натяку на глузування. — Це чоловік. Покидьок із покидьків на ім’я Брендан Люстро. А хочу я заїхати кулаком в його бридку мордяку.

— Ти що, хочеш, щоб я потрапила простісінько до пекла? Чи як? — Меґ скаженіла. Щойно цей старий придурок сам пояснював їй теорію “добрих намірів проти поганих вчинків”, а тепер уже хоче, щоб вона напала на когось. І не на кого-небудь, а на пенсіонера! На когось, хто не чутиме й не бачитиме, як на нього нападатимуть. Тоді їй повні гайки. Аби вдарила когось — і її аура почервоніє швидше, ніж рак в окропі.

— Не хвилюйся. Усе в межах закону і пристойності.

Меґ не заспокоювалась.

— Оце-то бажання! Я проти. Щойно твоя рука торкнеться до підборіддя того кадра, як мене тут не стане. І я летітиму на всій швидкості в ту червону діру, а зі спини в мене стирчатимуть вила!

— Та послухай! Якщо тебе надіслали мені допомогти, то ти робиш усе правильно.

Меґ на хвилечку замовкла, обмірковуючи почуте.

— Ага, добре тобі казати. Твоїй безсмертній душечці не треба нічого відпрацьовувати.