Нестяма
- Автор: Жолдак Богдан
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-384-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Нестяма». Краткое содержание книги:
Ця проза така кінематографічна, що здається, її персонажів знаєш особисто багато-багато років і до кожного з них, попри їхню недолугість, а часто й відверту пришелепкуватість, переймаєшся симпатією.
ISBN 978-617-679-384-7
Богдан Жолдак © текст, 2017
Дарина Жолдак © графіка, 1998
Назар Гайдучик © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © 2017
— Звичайно, — продихнув він, бо попустило. — Була спроба Сашка Ігнатуші поставити версію Лесевого «Пав-ліка Морозова», сказати б, варіант того ж таки «Гамлета» — герой гине, повбивавши родичів теж в ім’я ідеалів, але наш головний режисер злякався.
— Злякався? Чого?
— Що знову опиниться в провінції. Тому дозволяє лише дозовані експерименти.
У животі знову починалося, що він Леся сплутав з Лесею, ліфт гойднуло, й Анатолій Степанович насилу вдержав кишку, всі троси в ньому натягнулись, проте не луснули. Вона зашарілася, стала вся руда, бо побачила улюбленого артиста таким, як його було зігнуло на сцені під час монологу Офелі'ї...
Кокетливо встромила ключика в двері. У передпокої він мало не кинувся до санточки, але прекрасна незнайомка загородила дорогу:
— Ви ж джентльмен? Спершу дама, — грайливо пригрозила пальчиком і зачинилася там.
Будь він проклятий, Хрущов, який придумав з’єднати туалет із ванною! Зашарудів душ, й Анатолій Степанович з люттю збагнув: господиня підмивається.
— Є час! — вигукнув він.
Хапнувши у сінях газет, джентльмен, затиснувши анус, вскочив до темної кімнати, щедро розстелив, впустився, все мислиме вивергнув туди, до останньої краплі томату і розбавленої ним води, похапцем підтерся, розчинив вікно і гамузом усе пожбурив далеко у скверик. Не переводячи подиху, скинув піджак і хутко почав вимахувати запах надвір.
Вихопив із кулька пляшку і, набравши в рот коньяку, швидко порскав, а, подумавши, розсипав по килиму букет, нюхав, знову брався за піджак.
— Що ви робите? — почувся сміх.
На порозі стояла вона, з’явившись як Офелія на подіум, розкішне декольте довершувало пеньюар, пашіла свіжим душем та «Linstant de Guerlain».
— Мухи, — з мукою пояснив він, бо коньяк пекуче стікав по бороді, — комарі.
— Оце джентльмен, — повірила вона, ляснула вимикачем і стала ще ефектнішою.
Однак тільки на мить.
Світло вихопило поруч на застеленій тахті парочку — голу і юну сестру, вдягнуту лише в ядучо-зелений «ірокез», та блідого видовженого хлопчика, на якому не було й того; він нітився, бо з нього поволі сповзав презерватив, бо вони давно завмерли одне на одному, себто, затулялися одне одним.
Повільно і з жахом упізнаючи відомого артиста, якому з рук так само випадав піджак.
Межи поверхи
Мене дуже часто критікують за те, що я критікую Ніну Матвієнко; всі кажуть, шо це не міні про неї говорити, а я однак їм кажу і казатиму, шо вона завжди співає не так.
— А як? — мене питають.
— А так, — кажу, — шо не так, і всьо. Бо я ні разу не бачила, шоб вона хоч раз проспівала під баян, як положено ісполнять народні пісні, — це шо, в неї гордость така? Од кого і над ким, питається? Це гордість така, чи шо, не пойму, нашо вона й нада.
Особино спор виникав із Воловець, сусідкою по етажу, бо вона дуже воспитана, живе самостоятєльно від тої самої пори, коли її покинув муж, такий же само очкарик, і от усі мої чаяння про неї, як про одиночку, нічого не проїзво-дять. А така ж вона ще харошінька, як куколка, ухожена скрізь, несмотря й на окуляри — глазки в неї такі умнінь-кі, хоч і карого кольору. Несмотря на це, вона живе одна аж у двокімнатній кватирі, несмотря на те, що я ні разу в неї в гостях не була. Ну хіба це по-людські? Не кажучи б по-сусідські.
Несмотря на це, ми з нею якось застряли в ліфті, ну, я не видержала, і почала про те, що дехто в нас не так як положено співає, і вона одразу почала так підкресленою українською мовою, шо я не видержала і висловилася, шо в нас молодьож невоспитана і вся вчить англійську мову, а про російську хоче забувать, що враз скрізь поісчезали через це георгіївські лєнточки з автомобілів, а це неправильно, бо це огромна культура і треба продовжать її ізу-чать. На шо вона мені так ввічливо й підкреслено відповіла, що ще один такий подобний газовий контракт, і перестануть ізучать і ту, яка осталась, а візьмуться, наприклад, за французьку, шо мене дуже здивувало, причому тут французька до англійської?
Ну я не стала углиблять, бо діспечерша нам по домофону відповідала, що ремонтна бригада дуже зайнята по ви-зовах і приїде до нас не по щучому вєлєнію, й тому мене дуже здивувало, чому до сусідки в гості ходять гості, усі так непрактично одягнуті, усе з витребеньками, хоча зараз настали такі часи, що можна повибирать уже й щось таке, яке більше підходить до потреб врємєні, на що я раптом почула у відповідь, що ми живемо в столиці і можна тепер більше подумать про вкус, а не про потреби, одежа ще й не тіко на те, щоби підкреслювати.