Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Пісня Соломона - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Пісня Соломона

Электронная книга - «Пісня Соломона». Краткое содержание книги:

Американська письменниця Тоні Моррісон (псевдонім Хлої Ентоні Вофтворд) народилася 1932 року. У своїх творах пише про соціальні проблеми негрів у США та роль жінки в сучасному світі. В романах «Сула» (1974), «Пісня Соломона» (1977), «Улюблениця» (1987), поєднуючи історію та сучасність, відтворила риси чорної Америки як особливої етнічно-расової спільноти зі своєрідним менталітетом, який складався протягом трьох століть за умов рабства та боротьби за національну самосвідомість, проти духовної уніфікації. В романі «Джаз» (1992) епізод соціальної хроніки двадцятих років осмислено як притчу про екзистенцію самотности і її подолання. Для прози письменниці характерна соціально-побутова й історико-хронікальна зображальність, алегоричні, міфо-поетичні мотиви (переважно з негритянського фольклору). Лауреат Нобелівської премії 1993 року. Працювала в галузі книговидання, зокрема редактором у нью-йоркському видавництві «Рендом гаус». Живе у Нью-Йорку, має двох синів.
1 ... 35 36 37 38 39 40 41 42 43 ... 143
Перейти на страницу:

«Що ж, я хотів би подякувати Тобі. Спасибі за все, чим Ти для мене була. За те, що ощасливлювала мене всі ці роки. Підписую цей лист з любов’ю, більше того — з вдячністю».

Дояр так і підписав — «з любов’ю». Та від слова «вдячність», від безнадійно холодного «спасибі» колишня кохана злетіла в яскраво-блакитну вись. Там розріджене повітря, вічна тиша, там люди шепочуть або зовсім мовчать. Там усе замерзло, хіба що час від часу в грудях вогнем запече. А тоді Агар вибігла на вулиці — шукати Дояра Деда.

Вклавши в конверт гроші й листа, Дояр ще довго сидів за батьковим письмовим столом. Підраховував і перераховував суму чисел, що складались у довгі стовпці, й щоразу виходило то більше, то менше на вісімдесят центів. Досі неспокійний, роздратований, і не тільки через Агар. Нещодавно він балакав з Гітарою про вбивство. Одного шістнадцятирічного хлопчину по дорозі з школи додому задушили чимсь таким, як шнурок, і проламали голову. Військовики, які співпрацювали з місцевими полісменами, казали, що бідолаху вбито так само, як іншого хлопця на Новий рік дев’ять літ тому і як чотирьох дорослих чоловіків сім літ тому. У забігайлівках і в перукарні обох Томмі точилися балачки, що це знову взялася за старе Війні Рут Джадд. Посміюючись, старожили розказували новакам історію про неї. Ще тридцять років тому, у тридцять другому, Війні Рут — убивцю, що розрубувала тіла жертв сокирою й ховала шматки у валізах, помістили в божевільню. І щороку по два-три рази убійниця втікала звідти.

Одного разу ця жінка пройшла понад триста кілометрів через два штати, перш ніж її впіймали. У грудні цього року, коли вона була на волі, в місті сталося жорстоке вбивство, і люди з південного кварталу вважали, що це справа рук Війні. Відтоді після кожного огидного душогубства негри казали, що його вчинила Війні Рут. А все тому, що вона була білошкіра, як і жертви. У такий спосіб вони пояснювали те, що вважали білим божевіллям, — жорстокі злочини, задумані та скоєні проти зовсім випадкових людей. Такі кровопролиття міг учинити хіба хтось божевільний з білою шкірою, і Війні Рут Джадд такою й була. Темношкірі були твердо певні, що люди їхньої раси вбивають одне одного небезпричинно: коли чоловіка застукали з чужою жінкою, коли приятель залазить до твого казанка й краде шмат м’яса, коли хтось обмовляє когось, паплюжить добре ім’я, честь, людяність, набріхує на чоловічу силу чи здоровий глузд. Більше того, вони свято вірили, що такі вбивства правомірні, бо скоєні у спалаху пристрасти: з люті, з ревнощів, з сорому. Безпричинні злочини смішили їх, якщо, звичайно, жертва не була однією з порушників неписаного закону.

Вони розмірковували про мотиви останнього вбивства, яке вчинила Війні Рут. Хтось сказав, що, довго ув’язнена, вона забагла мужчини й подалася шукати охочого. Знаючи, що дорослий чоловік її не схоче, пішла за школярем. Ще хтось припустив, що Війні, мабуть, не любить черевиків з кольоровими союзками. Вибравшись із божевільні та пройшовши шістсот кілометрів, вона натрапила на хлопчину саме в таких черевиках і впала в шал.

У цих жартівливих балачках відчувався наліт невисловленого страху. Полісмени ствердили, що знайшовся свідок. Він начебто бачив, як із шкільного подвір’я, де знайшли тіло, вибіг «негр з буйною чуприною».

— Ага. Того самого негра з буйною чуприною бачили, коли Сем Шеппард зарубав сокирою свою жінку, — зауважив Портер.

— Затовк молотком, чоловіче, — сказав Гітара. — Двадцять сім ударів.

— Боже праведний! Нащо аж двадцять сім? Це ж страшний злочин!

— Кожне вбивство — страшний злочин, — вступив у річ Томмі Нічниця. — Позбавити будь-кого життя — це страшно. Чи бачили ви в кіно, як герой обхоплює руками чиюсь шию і ця жертва харчить трохи й віддає Богу душу? Не вірте, друзі. Людське тіло дуже тривке. У смертельній небезпеці воно може зібрати всю свою силу.

— А чи ти вбив когось на війні, Томмі?

— Та підняв руку на кількох.

— Лише руку?

— Баґнета, друже. Вояки з дев’яносто другого полку вживали баґнети. Місцина Беллоу-Вуд аж вилискувала цією зброєю. Їй-бо, вилискувала.

— І як ти тоді почувався?

— Неприємно. Страшенно прикро. Хай навіть знаєш, що ворог ладен зробити тобі таке саме, а все одно відчуваєш, що це дуже неделікатна річ — отак чинити.

Усі, як завжди, засміялися зі способу Томмі висловлюватися.

— Це тому, що ти зовсім не хотів іти до війська, — сказав товстун. — А якби ти ходив вулицями й надибав Орвела Фобеса?

— Хлопче, я б сам убив цього сисунця, — сказав кремезний чоловік.

1 ... 35 36 37 38 39 40 41 42 43 ... 143
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)