Вибрані твори
- Автор: Теліга Олена Іванівна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-617-7173-01-3
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
Збірка призначена для студентів, викладачів, широкого кола зацікавлених осіб; може бути використана як посібник у школах і вищих навчальних закладах.
І, нарешті, замість правдивого самоцвіту творців життя — великої чесності супроти своєї батьківщини і супроти своїх — найбільш блискучий фальшивий клей-нод зі збірки Винниченка, його незрівнянна теорія чесності з собою, яку, як кредо, прийняли тисячі наших інтелігентів, а зокрема студентів і гімназистів старших класів.
Цю чесність з собою наша молодь певного періоду всмоктала в себе блискавично, мов губка. Та і як було не всмоктати, коли така чесність з собою абсолютно ні до чого не зобов’язувала, легко і приємно розв’язувала всі питання і ще до того дозволяла почувати себе новою людиною революційного типу.
Наприклад, ледве заходило питання, чи йти, замість на виклад, до кіна — «чесність з собою» обов’язково давала стверджуючу відповідь. Таку саму відповідь діставалося на питання, чи переходити до чужого середовища, бо там вигідніше, чи кидати жінку з місячною дитиною або нареченого напередодні шлюбу. Натомість, на питання — як віддати приятелеві позичені гроші, — чесність з собою завжди відповідала категоричним запереченням і блискуче аргументувала це тим, що властиво, чесно кажучи, ти цих грошей не хочеш віддавати, а волієш купити собі за них новий одяг.
Ця винниченківщина, яка штовхала нашу молодь на бездоріжжя аморальності, безхребетності та цинізму, так міцно в’їлася в осередок нашої еліти, так була визнана один час «новим свіжим повітрям», що людей, які таким повітрям не хотіли дихати, вважали опортуністами, як опортуністами вважали не раз тих, які творили справді нову душу нації, наприклад, Леся Українка, Донцов. Закидаючи їм назадницький шовінізм, перестарілу чесність або варварську жорстокість у боротьбі за свою батьківщину.
Великий партач талановито і прецизійно гнув спини людям, яких вже почали випростовувати великі творці. Для цього він послуговувався цілою ґалерією героїв, які приваблювали своїм неробством, скажемо — еротикою, та найголовніше, браком будь-яких принципів, що, як відомо, нікому життя не полегшують.
Але в цілій цій менажерії опинився один тип, цілком неподібний до інших, а передусім до самого Винничен-ка. Глибока симпатична постать, зроджена в уяві письменника у тяжку хвилину твердого переконання, що якби він, Володимир Винниченко, в своїй молодості зустрів колись відважного і безкомпромісового, який би взяв його за комір і вдарив пару разів по фізіономії — у переносному чи й фактичному значенні, — то він, Винниченко, може, не став би великим партачем, лише великим майстром життя.
З цієї глибокої нездійсненої туги зродилася постать твердого, як криця, відважного в своїх поглядах старого Сосенка, що в повісті «Хочу» плює у фізіономію автопортретові Винниченка, письменикові Халепі, говорить йому в обличчя багато гіркої правди, навертає його на свою віру, а навернувши, — підтримує його, мов рідного сина.
Та коли Винниченко лише випадково, в тяжку хвилину, відчув своєю руїнницькою душею, якою безком-промісовою людиною мусить бути той, хто змагається за якусь ідею і хоче її затвердити в житті, то Хвильовий, один з правдивих борців за нову людину, відчував цю правду все життя, аж до смерті.
Поруч з великими майстрами життя — Шевченком, Лесею Українкою і Донцовим — Микола Хвильовий був найбільш завзятим ворогом усіх партачів життя. Він розумів і відчував цілою своєю істотою, що творити або помагати комусь творити нове життя можуть лише люди, які абсолютно уявляють собі, як те життя має виглядати, люди, які до глибини душі зрозуміли якусь ідею і хочуть її перевести в дійсність понад всякі свої інтереси. Він зрозумів, що для тріумфу якоїсь ідеї потрібно нищити не лише її ворогів, а передусім усіх тих приплентачів, що нічого спільного не мають ні з цією, ні взагалі з жодною ідеєю, і мати не можуть, бо для них є лише одна ціль — використовування кожної ситуації лише для своєї вигоди. Він зрозумів, що треба нищити тупість і міщанство в душах своїх чесних прихильників, бо інакше навіть чесні прихильники будуть кидати тяжкі колоди впоперек дороги власної ідеї або розсаджувати її динамітом зі звичайної глупоти, не орієнтуючися, чи зле роблять, чи добре, чи шкодять чужим, чи своїм.
А понад усе відчував Хвильовий, що не може бути прекрасною його Батьківщина, його Голуба Савоя, в якому б вона не була вигляді, коли люди в ній будуть нудні, несміливі і нецікаві, коли не переродити їхні душі так, щоб вони навчилися бачити і шукати в світі і в оточенні ще щось, крім власної вигоди і дрібних пліток, навіть тоді, коли боротьба буде скінчена.