Лицарі Дикого Поля. Том 1
- Автор: Дегтяренко Ярослава
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Брайт Букс
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Лицарі Дикого Поля. Том 1». Краткое содержание книги:
— А як із нею правильно поводитися? — запитала дівчина.
— Чи не в козаки ти зібралася? — розсміявся Тимофій.
— Ну, дав потримати, то покажи, як шаблею рубають! Навчи мене! — зажадала Орися, примхливо надувши уста.
— Дивись! Тримай шаблю ось так!
Тимофій став збоку від неї, обійняв дівчину за стан, направляючи своєю рукою її ручку разом із шаблею. Орися підняла на нього очі — її скроня ковзнула об його щоку. Її обличчя опинилося так близько, що Тимофій тільки зараз второпав, що обіймає дівчину за талію й міцно пригортає до себе. Кров закипіла в його жилах! Він повернув дівчину до себе обличчям, ще міцніше притиснув і, відчуваючи пружність її грудей, поцілував. Спочатку ніжно, потім із наростаючою пристрастю. Впустивши шаблю, рука дівчини лягла на його плече, потім ковзнула по його шиї. Тимофій відчув, що Орися відповідає на його поцілунок. Він погладив її стан й потягнувся рукою до грудей. Але тут дівчина, вочевидь, отямилась, вирвалася й кинулася тікати. Тимофій наздогнав Орисю у два стрибки, ухопив за стан, притиснув спиною до себе.
— Пусти мене, Тимофію! Пусти! — просила дівчина.
Але Тимофій не поспішав відпускати, навпаки, він притулився до шиї Орисі довгим, спраглим поцілунком. Під своєю рукою він відчував, як шалено калатає в її грудях серце.
— Відпусти мене! Будь ласка! — благала дівчина.
— Коли я знову побачу тебе? — запитав Тимофій, чуттєво провів кінчиками пальців по її шиї, ковзнувши під сорочку до того місця, де шийка дівчини переходила у плече. Орися затремтіла, заметушилася в його руках, силкуючись вирватися, але молодий козак міцно тримав.
— Не відпущу тебе, доки не пообіцяєш ще раз побачитися зі мною! — і Тимофій знову почав пристрасно цілувати її шию.
Орися зітхнула, закинула голову, поклавши її на плече Тимофія, ніби дозволяючи йому себе цілувати. Від дотику його губ у дівчини завмирало серце, перехоплювало дух. А Тимофій зухвало цілував і цілував її шию, його рука ковзнула з її талії й лягла на стегно. Потім він повернув її до себе обличчям. «Ну, то ти прийдеш до мене ще раз, кохання моє?» — шепнув він, ніжно торкаючись пальцями її щоки. Орися підняла на нього погляд — у синіх очах Тимофія вона прочитала стільки любові та обожнювання, стільки надії побачити її знову, що не знайшла в собі сил відповісти «ні». Та і їй хотілося знову побачитися з хлопцем.
— Куди скажеш, туди і прийду, — покірно відповіла.
— Тоді завтра в цей самий час. На цьому ж місці! — зажадав Тимофій.
— Так! — відповіла Орися, з ніжністю дивлячись на нього.
Тільки тоді Тимофій послабив свої обійми, й Орися, нарешті звільнившись, утекла. Усе ще відчуваючи тремтіння від близькості її тіла, він повернувся назад, підняв кинуту дівчиною шаблю. Очі його сяяли яскравіше, ніж світла сталь вигнутого клинка. Сховавши карабелю в піхви, Тимофій, задоволено всміхаючись, пішов додому.
Розділ VI.
КОХАННЯ БУВАЄ РІЗНЕ
Ой, дівчино, шумить гай,
Кого любиш, — забувай, забувай!