Смерть у Бреслау
- Автор: Краевский Марек
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-40-9
- Переводчик: Божена Антоняк
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Смерть у Бреслау». Краткое содержание книги:
Для широкого загалу читачів.
— Наш клуб відчиняється о сьомій.
— Я з поліції. Кримінальний відділ. Хочу поставити кілька запитань твоєму хазяїнові.
— Таке будь-хто скаже. Я тебе не знаю, хоча знаю всіх із крипо. Крім того, всім у крипо відомо, що тут хазяйка, а не хазяїн...
— Ось моє посвідчення.
— Тут написано «Берлінська поліція». А ми в Опорові під Бреслау.
Анвальдт вилаяв себе за забудькуватість. Іще від суботи у відділі кадрів на нього чекало бреславське посвідчення. Він про нього забув. «Боксер» байдуже поглядав на нього з-під припухлих повік. Анвальдт стояв, освітлений сонячними променями, й подумки рахував ковані прути загорожі.
— Або ти, тварюко, відчиняєш ворота, або я телефоную заступникові свого шефа, Максові Форстнеру, — підвищив він голос. — Хочеш, щоб у твоєї хазяйки були через тебе проблеми?
«Боксер» був невиспаний, крім того його мучило похмілля. Він повільно наблизився до воріт.
— Паняй звідси, бо я... — він намагався здобутися на слова, які б прозвучали грізно, але Анвальдт устиг помітити, що хвіртка не зачинена. Він наліг на неї усією своєю вагою. Залізна решітка влучила охоронця просто в обличчя. Опинившись на території клубу, Анвальдт відскочив, щоб не замаститися кров’ю, яка фонтаном хлюпнула з носа охоронця. Приголомшений «боксер» швидко оговтався. Він розмахнувся, і Анвальдт відчув, що задихається: удар масивного кулака вцілив у сонну артерію. Стримуючи кашель, він в останню мить ухилився від наступного удару. Цього разу охоронець схибив і з розмаху вгатив кулаком по залізній огорожі. Кілька секунд «боксер» стояв і недовірливо розглядав вивихнутий зап’ясток. Поліцейський миттєво опинився за його спиною й розмахнувся ногою, наче збираючись ударити м’яча. Удар виявився точним. Носак черевика вцілив у промежину. Другий влучний удар у скроню став вирішальним. Охоронець похитувався біля воріт, як п’яний, і намагався будь-що утримати вертикальне положення. Краєм ока Анвальдт помітив, як з будинку вибігають люди. Він не сягнув по револьвер, знаючи, що залишив його в машині.
— Стояти! — владний жіночий голос зупинив трьох охоронців, які бігли, аби добряче відгамселити того, хто побив їхнього товариша. Вони слухняно спинилися. У вікні другого поверху стояла повна жінка й уважно дивилася на Анвальдта. — Хто ві такий? — крикнула вона з помітним іноземним акцентом.
Побитий охоронець не лише не втримався у вертикальному положенні, а навпаки, простятся на землі. Здоровою рукою він тримався за промежину. Анвальдт пошкодував цього чоловіка, який так постраждав лише через те, що сумлінно виконував свої обов’язки. Він глянув угору й гукнув:
— Кримінальний асистент Герберт Анвальдт.
Мадам ле Ґеф розсердилася, проте не настільки, щоб утратити самовладання:
— Брешеш. Ти погрожував дзвонить до Форстнер. А він не є шеф крипо.
— По-перше, прошу не звертатися до мене на «ти», — Анвальдт усміхнувся, почувши цю чудернацьку німецьку. — А по-друге, мій шеф — кримінальний директор Ебергард Мокк, але я не можу йому зателефонувати. Він поїхав у відпустку.
— Будь-ласка. Заходьте, — мадам знала, що Анвальдт не бреше. Учора через поїздку Мокк скасував щотижневу партію в шахи. Окрім того, вона його панічно боялася й відчинила б навіть грабіжникові, якби той назвав Моккове ім’я.
Анвальдт не дивився на закам’янілі обличчя охоронців. Він увійшов до холу й визнав, що цей храм Афродити за своїм вишуканим інтер’єром не поступається найкращим берлінським. Те саме можна було сказати й про кабінет власниці. Анвальдт безцеремонно вмостився на підвіконні відчиненого вікна. Під будинком чутно було човгання черевиків охоронця, якого тягли товариші. Анвальдт зняв піджака, кашлянув і помасував синець на шиї.
— Незадовго до мого приходу до вашого клубу під’їхав чорний «Мерседес», з якого вийшла дівчина в гімназійній формі. Я хочу її бачити.
Мадам підняла слухавку й вимовила кілька слів (здається по-угорському).
— Хвилинку. Зараз ванна.
«Хвилинка» й справді виявилась короткою. Не встиг Анвальдт намилуватися великою репродукцією «Оголеної махи» Ґойї, як у дверях з’явилася Ернина подоба. Гімназійна форма поступилася місцем рожевому пеньюару.