Гордість і упередження і зомбі
- Автор: Остин Джейн, Грэм-Смит Сет
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 978-966-500-783-8
- Переводчик: Роксоляна Свято
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Гордість і упередження і зомбі». Краткое содержание книги:
Так починається «Гордість і упередження і зомбі», розширена версія улюбленого роману Джейн Остін, до якого тепер увійшли цілковито нові епізоди — сцени безжальних зомбівських безчинств. Іще на початку ми дізнаємося, що тихі села Англії охопила загадкова моровиця, внаслідок якої мертві... почали оживати! Тепер у відважної Елізабет Беннет немає вибору: вона мусить порятувати батьківщину від нечисті. Та вже невдовзі від таких шляхетних намірів її відволікає гордовитий і бундючний містер Дарсі. З його появою на читача чекає розкішна комедія характерів, сповнена майстерних словесних поєдинків між двома закоханими, а також не менш брутальних реальних поєдинків на кривавому полі бою. Чи зуміє Елізабет побороти сатанинське поріддя? І чи зможе подолати соціальні упередження, властиві класові дрібноземельних дворян? Сповнений романтики, сердечних мук, сутичок, канібалізму й тисяч трупів на різних стадіях розпаду, роман «Гордість і упередження і зомбі» перетворює шедевр світової літератури на щось таке, що вам справді захочеться прочитати.
ДЖЕЙН ОСТІН — авторка романів «Розум і почуття», «Менсфілд-Парк», «Емма» та інших шедеврів британської літератури.
СЕТ ҐРЕМ-СМІТ колись прослухав курс із англійської літератури. Нині проживає в Лос-Анджелесі.
— Але чи не боїтеся ви, друже, що викличете цим несхвалення леді Кетрін? Ліпше вже зневажити родинні зв’язки, аніж ризикувати прихильністю своєї покровительки.
— О вельмишановний пане, — відповів містер Коллінз, — я страшенно вдячний вам за це дружнє попередження. І запевняю вас, що не наважуся на такий поважний крок без відома леді Кетрін.
— У кожнім разі завбачливість ніколи не зашкодить. Жертвуйте чим завгодно, аби лиш не втратити її прихильності. І якщо вам здаватиметься, що ваш приїзд може викликати її невдоволення — що, як мені здається, цілком імовірно, — будьте певні, ми не триматимемо на вас образи.
— Повірте, дорогий мій пане, я безмежно вдячний вам за таку щиру турботу. І хай там як, невдовзі ви отримаєте від мене листа з подяками за всю ту увагу, якою я насолоджувався під час свого перебування в Гартфордширі. І я навіть наважуся побажати здоров’я і щастя своїм чарівним кузинам, у тому числі й кузині Елізабет.
Елізабет сподівалася якоїсь образливої зауваги з його боку, тож вирішила не показувати, що її це бодай трохи зачепило, аби він не вирішив, що здобув перемогу. Натомість вона усміхнулася і сказала:
— Зі свого боку, містере Коллінз, я бажаю вам безпечної мандрівки додому, адже останнім часом на дорогах так багато всілякої гидоти, що вам навряд чи уникнути зустрічі з нею. Хоча не маю сумніву, що вам винятково пощастить.
Після належних люб’язностей леді відкланялися. І всі були однаково здивовані його обіцянкою скоро повернутися. Місіс Беннет хотіла би пояснити це тим, що він проситиме руки однієї з її молодших дочок. Скажімо, Мері вона б іще спробувала переконати.
Але вже наступного ранку всі її сподівання розвіялися.
Міс Лукас завітала одразу після сніданку і в приватній розмові з Елі-забет повідомила їй про те, що сталося напередодні.
За останні день чи два Елізабет спадало на думку, що містер Коллінз міг уявити, ніби закохався в її подругу. Але те, що Шарлотта могла заохочувати його приязнь, видавалося їй таким немислимим, ніби йшлося про неї саму.
— Ти заручилася з містером Коллінзом? Моя люба Шарлотто, це неможливо!
— Чому ти така здивована, дорога моя Елізо? — спокійно відповіла міс Лукас. — Невже ти вважаєш, що жодна інша жінка не може прихильно сприйняти містера Коллінза, якщо вже така поважна дама, як ти, визнала його не гідною для себе парою?
Будь-хто інший за таку образу отримав би важкого стусана, але тут Елізабет стримала емоції і вирішила не відстоювати свою честь. Не сподіваючись більше переконати Шарлотту, вона побажала їй усілякого щастя.
— Здогадуюся, що ти відчуваєш, — відповіла Шарлотта. — Найпевніше, ти здивована, дуже здивована, бо ще зовсім недавно містер Коллінз бажав одружитися з тобою. Але якщо ти ще раз уважно над цим поміркуєш, то, сподіваюся, будеш задоволена моїм вчинком. Ти ж знаєш, що я — геть не романтична особа й ніколи такою не була. Мені потрібен лише затишний дім. І, зважаючи на характер, зв’язки і становище містера Коллінза, я схильна вважати, що мої шанси на щастя аж ніяк не менші, ніж в інших людей, які беруть шлюб. Особливо відтоді, як... Ох! Елізабет, благаю тебе, не сердься на мене. І не вбивай мене на місці! Але я не можу більше приховувати від тебе: мене уражено.
Елізабет охнула. Її найближчу подругу вразила моровиця! Тепер вона приречена слугувати Нечистому! Її інстинкти вимагали відступити на кілька кроків назад. Вона уважно слухала, поки Шарлотта розповідала про прикру пригоду, яка сталася з нею в середу, коли вона йшла до Лонґборна. Ризикнувши вирушити в дорогу сама і без зброї, вона швиденько крокувала стежкою, і ніхто не зачіпав її, аж доки вона не помітила перевернутий поштовий диліжанс, запряжений четвіркою коней. Не угледівши поряд жодного нечестивого, Шарлотта вирішила підійти ближче й присіла, сподіваючись побачити під каретою спотворене обличчя постраждалого візника. Але, на свій жах, наткнулася на зомбі, який потрапив у пастку під диліжансом. Своїми кістлявими пальчиськами той ухопив її за ногу, і вона закричала, відчувши, як його зуби вгризаються в її шкіру. Шарлотті вдалося вивільнитися, й вона поспішила до Лонґборна, але пекельну місію вже було сповнено.
— Мені мало лишилося, Елізабет. Усе, чого я хочу, — це щоб мої останні місяці були щасливими і щоб у мене був чоловік, який подбає, аби врешті мені відтяли голову й поховали, як справжню християнку.
Розділ 23
ЕЛІЗАБЕТ СИДІЛА З МАТІР’Ю і сестрами, обмірковуючи почуте, і врешті вирішила нічого не розповідати. Аж раптом з’явився сер Ві-льям Лукас власною персоною: за дорученням дочки, він приїхав повідомити про її заручини. Не поскупившись на компліменти, він нарешті виклав новину, яка не здивувала, а просто-таки вразила присутніх. Місіс Беннет не надто ввічливо, але вперто наполягала, що він, мабуть, глибоко помиляється; а Лідія, як завжди безпосередня і не надто ввічлива, не стримуючись, вигукнула: — О святий Боже! Сер Вільям, як ви до такого додумались? Ви що, не знаєте, що містер Коллінз хоче одружитися з Ліззі?