Твоя Марія... і Кіб

Командир підняв забрало гермошлему й глибоко вдихнув вологе повітря.

— Ледок вкоротив собі віку.

— Невже?! — Дар був вражений. — А хто це бачив?

— Мер продемонстрував нам тіло Ледока разом з десятком заарештованих «спокійних» і просив надати капарам можливість самостійно владнати цей «інцидент».

— Мерія — це не Капарида!

— Я знаю, — спокійно заперечив командир, — але опору не було, зброї не виявлено…

— То Патруль залишить планету?

— Поки не прибуде представник галактичної ради, ні.

Ватіш повільно опустився й сів на землю, обхопивши коліна руками. Троє патрульних обережно заглибилися в руїни бази, а командир присів поруч з Даруа, похмуро озираючи обпалені стовбури дерев. З-за дальнього куща з чорним, скрученим листям безгучно видлушпався Кир і поповз до людей, приминаючи траву черевом.

— Ми сьогодні ж відправимо тебе на «Талан», — сказав командир.

Ватіш мовчки кивнув. Нерухомим, майже незрячим поглядом він уперся в розбитий ящик, з-під якого стирчали жовте стрілоподібне листя, облямоване торочками. Листя хиталося, хоча вітру не було.

Раптом патрульний ривком закрив забрало шолома, підхопився, квапливо зриваючи з плеча випромінювач, але Ватіш перехопив його руку:

— Облиш!

Кир недовірливо примружив очі, які наливалися пітьмою: за кілька днів, проведених у капарських лісах, він помітно змінився.

— Йди до мене, Кире!

Бараноїд ще раз подивився на патрульного, потім швидко перебіг відкритий простір і злетів Дарові на плечі.

— Це твій?

Даруа не відповів. Притримуючи Кира однією рукою, другою він стягнув з абааля важкий ящик і відкинув далеко вбік.