Книга дивних нових речей

— Це найпростіша, яку я знайшла, — сказала дружина, показуючи йому цю арабську сорочку за кілька днів до відльоту. — Там були зі золотою парчею, блищиками, гаптуванням...

Він прикинув, приклавши одежину до себе.

— Дуже довга, — сказав Пітер.

— Отже, не треба вдягати штанів, — злегка всміхнувшись, відповіла Беа. — Під сподом можна ходити голим. Якщо схочеш.

Пітер подякував, але дишдашу не приміряв.

— Ти ж не думаєш, що вона занадто жіноча, адже ж ні? — запитала Беа. — Мені вона здається дуже чоловічою.

— Нормальна, — відказав Пітер, спаковуючи річ подалі.

Чоловіка турбувала не жіночність — він не міг уявити, що походжатиме, наче якийсь актор із старих фільмів на біблейські теми. Це здавалося марнославством, зовсім несумісним із тим, що проповідувало сучасне християнство.

Одна прогулянка Оазою змінила Пітерову думку. Його джинсівка, що так і лежала безладною купою на підлозі, висохнувши, стала цупкою, як брезент. Арабська блуза і схожі на піжамні штани — одяг, який Пітер уже бачив на кількох аміківцях — були б, мабуть, ідеальним варіантом, але його дишдаша завдовжки по кісточки теж чудово згодиться. Можна взути до неї сандалії. Пусте, що він виглядатиме, наче зібрався на костюмовану вечірку в маскарадному вбранні шейха. Тут ідеться про практичність. Пітер дістав дишдашу з валізи й розгорнув її.

Та, на його превеликий жаль, сорочка виявилася забризканою ляпками чорного чорнила. Кулькові ручки, що луснули під час польоту, вихлюпнули свій вміст просто на білу тканину. До того ж, готуючись покинути зореліт, він утрамбував речі у валізі щільніше, і, як наслідок, чорнильні ляпки, поперебивавшись, стали скидатися на малюнки з тесту Роршаха.

Утім... утім... Тримаючи одежину у витягнутих руках, Пітер струснув нею, щоб та розправилася. Сталося щось дивовижне. Випадковий чорнильний візерунок перетворився на хрест, християнський хрест, просто посеред грудей. Якби чорнило було червоним замість чорного, це виглядало б майже як ознака на одязі середньовічного хрестоносця. Майже. Ляпки були неохайними, з краплинами довкола них і окремими зайвими лініями, що псували досконалість малюнка. Хоча... хоча... ці примарні лінії, ледь помітні над поперечиною хреста, можна було витлумачити як кістляві руки розіпнутого Христа... а в цих шпичакуватих плямках трохи вище можна було побачити тернини з Христового вінця. Пітер похитав головою: це була його слабкість — бачити в усьому знамення. І все-таки хрест був тут, на одязі, де жодного хреста раніше не було. Він торкнувся пальцем чорнила, щоб глянути, чи воно не маститься. Окрім трохи липкої плями в самому центрі, все засохло. Бери та й надягай.