Гаррі Поттер і келих вогню
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #4
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-40-7
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і келих вогню». Краткое содержание книги:
Рон порадив Мелфоєві піти в таке місце, про яке б ніколи не сказав у присутності місіс Візлі.
— Фільтруй базар, Візлі, — блиснув безбарвними очима Мелфой. — Краще самі туди валіть. Ви ж не хочете, щоб і її побачили?
Він кивнув на Герміону, і тієї ж миті в наметовому містечку немовби вибухнула бомба, а дерева освітив зелений спалах.
— Що ти маєш на увазі? — з викликом спитала Герміона.
— Карочє, Ґрейнджер, вони ж ловлять маґлів, — пояснив Мелфой. — Може, й ти хочеш освітити небо своїми панталонами? То підожди тут... вони вже близько. Ото буде реготу!
— Герміона — чарівниця, — гаркнув Гаррі.
— Як собі хочеш, Поттер, — лиховісно вишкірився Мелфой. — Карочє, ждіть тут і побачите, чи внюхають вони бруднокровку.
— Заткни свою пащу! — крикнув Рон. Усі вони знали, що "бруднокровка" — то вкрай непристойне слово, яким обзивають чарівниць та чарівників, що мають батьків-маґлів.
— Роне, не зважай, — швидко схопила його за руку Герміона, бо Рон уже кинувся був до Мелфоя.
За деревами щось бабахнуло з нечуваною силою. Поблизу закричали люди.
Мелфой тихо реготнув. — Що, налякалися? — ліниво мовив він. — Ваш старий сказав, щоб ви ховалися? І що він там тіпа робить... хоче рятувати маґлів?
— А де твої батьки? — спитав розлючено Гаррі. — Там, у тих масках, мабуть?
Мелфой глузливо глянув на Гаррі.
— Поттер, якби вони там і були, то я б тобі однак не сказав.
— Годі вже, — гидливо глянула на Мелфоя Герміона, — ходімо, пошукаємо інших.
— Карочє, не дуже виставляй свою кучеряву макітру, Ґрейнджер, — далі глузував Мелфой.
— Ходімо, — повторила Герміона й потягла за собою Гаррі з Роном.
— Його батько серед тих, що в масках! Це точно! — люто вигукнув Рон.
— Сподіваюся, що міністерство його впіймає! — палко мовила Герміона. — Ну, що таке, де ж усі наші?
Фреда, Джорджа й Джіні ніде не було видно, зате на дорозі юрмилося багато інших людей, які нервово озиралися на бешкети в наметовому містечку.
Коло стежки галасливо сперечалася зграйка підлітків у піжамах. Коли Гаррі, Рон і Герміона проходили поруч, до них обернулася дівчина з густим кучерявим волоссям і швидко спитала:
— Ou est Madame Maxime? Nous l'avons perdue...
— Е-е... що? — не зрозумів Рон.
— О... — дівчина відвернулася, а пізніше вони чітко почули, як вона сказала '"Оґвортс".
— Бобатон, — пробурмотіла Герміона.
— Що? — перепитав Гаррі.
— Вони, мабуть, з Бобатону, — пояснила Герміона. — Не чув? Бобатонська академія магії... Я про неї читала в "Огляді магічних освітніх закладів Європи".
— А-а, ось воно що, — мовив Гаррі.
— Фред із Джорджем не могли зайти так далеко, — здивувався Рон, а тоді витяг чарівну паличку, засвітив її так само, як Герміона, і придивився до стежки. Гаррі понишпорив у кишенях куртки за своєю чарівною паличкою... але не знайшов її. Там не було нічого, крім усенокля.
— Ой ні! Не може бути... Я загубив чарівну паличку!
— Ти що, жартуєш?
Рон і Герміона підняли чарівні палички вище, щоб освітити вузенькими променями землю. Гаррі роззирнувся довкола, але своєї палички ніде не побачив.
— Може, ти забув її в наметі? — припустив Рон.
— Або вона випала з кишені, коли ми бігли? — стривожилася Герміона.
— Так, — промимрив Гаррі, — можливо...
У чаклунському світі він завжди носив чарівну паличку з собою, тож тепер, опинившись без неї в такій прикрій ситуації, відчував себе незахищеним.
Раптом щось зашаруділо, й вони аж підскочили. Поряд з кущів видиралася ельфиня-домовичка Вінкі. Вона рухалась якось дивно, зі значними зусиллями, ніби хтось невидимий намагався втримати її на місці.
— Тут бути погані чаклуни! — розгублено пискнула вона, вилазячи з кущів. — Люди вгорі... високо в повітрі! Вінкі мусити тікати!
І вона зникла між деревами з того боку стежки, з писком і хеканням відбиваючись від чогось, що її не пускало.
— Що з нею таке? — здивовано глянув їй услід Рон. — Чому вона не може бігти нормально?
— Мабуть, не попросила дозволу ховатися, — припустив Гаррі. Він згадав Добі — щоразу, як той пробував зробити щось таке, що не сподобалося б Мелфоям, він починав сам себе лупцювати.
— Знаєте, з цими ельфами-домовиками поводяться геть несправедливо! — обурилася Герміона. — Це ж просто рабство якесь! Той містер Кравч примусив її видертися на самісінький верх стадіону, хоч вона й боялася, а тепер він її ще й зачарував, і вона не може втекти, коли там нищать намети! Чому ніхто з цим не бореться?
— Але ж ельфи задоволені, — сказав Рон. — Ти ж чула, що Вінкі казала під час матчу... "Ельфам-домовикам не можна веселитися"... Їй подобається, коли нею командують...