Кінець Вічності [The End of Eternity]

Вони простували порожніми приміщеннями, побравшись за руки, мов діти. Основний коридор освітлювався, а в темних кімнатах спалахувала ілюмінація одразу, як тільки вони переступали поріг. Повітря було свіже та чисте, що свідчило про чудову вентиляцію.

— Невже тут нікого немає? — прошепотіла Нойс.

— Жодної живої душі, — озвався Харлан. Він хотів відповісти їй голосно й упевнено, щоб розвіяти страх перед «Прикованими Сторіччями», але з його уст зринув тільки шепіт.

Вони забралися так далеко, що Харлан навіть не знав, як називати це Сторіччя. Казати: сто одинадцять тисяч триста дев’яносто четверте — просто смішно. Дехто називав цей період просто й невизначено — «Стотисячні Сторіччя».

Безглуздо сушити собі голову ще й над такою проблемою, однак тепер, коли збудження від утечі крізь Час трохи вляглося Харлан раптом збагнув кожним своїм фібром, що опинився в тій частині Вічності, куди ще не ступала людська нога, і йому стало моторошно. Харланові було соромно за свій страх, соромно вдвічі від того, що Нойс — свідок його страху, якого він не міг у собі побороти.

— Як тут чисто, — сказала Нойс. — Жодної порошинки.

— Самоприбирання, — відповів Харлан. Йому здавалося, що він аж надриває голосники від крику, а насправді він говорив дуже тихо. — І немає жодної людини на тисячі Сторіч ні в минуле, ні в майбутнє, — додав він.

Нойс, здавалося, сприйняла його повідомлення спокійно. — І скрізь так, як тут? Ти звернув увагу на продуктові склади, бібліотеки фільмокниг?

— Авжеж. Тут повно всіляких припасів. І так у кожному Секторі.

— Але для чого це все, як навкруги нікого немає?

— Тут є своя логіка. — Коли він заговорив про це, йому стало не так моторошно. Висловлював уголос те, про що досі міг тільки думати, й воно одразу робилося прозаїчним, буденним. — Ще на ранній стадії існування Вічності, в одному з 300-х Сторіч, винайшли дублікатор речовини. Ти мене розумієш? З допомогою резонансного поля можна перетворити енергію на речовину, де атомні частки розташовані так само — в межах невизначених умов, — як і у висхідній моделі. Внаслідок виходить точна копія предмета.

Вічність вилучила дублікатор із Часу й пристосувала його до власних потреб. На той час було збудовано всього шістсот чи сімсот Секторів. Ми, звичайно, планували розширити свої зони впливу. «Десять нових Секторів за один біорік» — ось провідне гасло того часу. Дублікатор зробив усі ці зусилля непотрібними. Ми побудували один новий Сектор, забезпечили його необхідним запасом харчів, води, енергії, начинили найдосконалішою автоматикою. Після цього ввімкнули дублікатор й одержали по точній копії цього Сектора в кожному Сторіччі Вічності. Я навіть не знаю, наскільки далеко вони простяглись у майбутнє — очевидно, на мільйони Сторіч. — І всі вони схожі на цей, Ендрю?