20 000 років під кригою

Під малахітовою скелею відкрився вхід до скелястого коридора.

— Встань, старий, рушаймо в дорогу!

Відтоді старий остаточно підкорився мені, бо визнав, що я владніший за нього.

При освітленні лампочки ми спустилися в штольню, що вела вниз.

Повітря в штольні було холоднішим, ніж у малахітовій печері. Коридор вів нас між червонястими скелями — я зразу впізнав, що це туф. А туф — суха й порохнява камінна маса. (В туфі викопані римські катакомби).

Коридор закінчився кулястою, наче пузир, печерою. Печера була червона, стіни — темні, гнітюче одноманітні.

Серед печери стояло чотирнадцять величезних келехів на двометровій відстані один від одного. Ці келехи не були витвором людини, а виникли в морі. Утворили їх тваринки-рослини. Це величезні, інколи в зріст людини, скам'янілі губки форми келеха. Моряки назвали їх «Нептуновими келехами».

Чотирнадцять «Нептунових келехів» були прикриті рівними, жовтими, як апельсин, кам'яними плитами. І це також створила природа, а не руки людини.

Ламек узяв Нагаму за руку, повів до одного з «Нептунових келехів» і прошептав:

— Падунья (Твій посаг).

Цікаво, що може бути в тому келеху?

Прабатько вказав мені, щоб я допоміг йому зняти туфову покришку з келеха.

Мене чекала найрадісніша несподіванка: «Нептунів келех» був повний пшенищі! Та не такої пшениці, яку ми знаємо тепер. Ця пшениця була біла й прозора, яйцевидна й трикутна, схожа на ту, яку знаходять у саркофагах єгипетських мумій. Тепер цей сорт пшениці вже загинув, а кілька століть тому купці ще вивозили її з Таганрога, називаючи grano duro (тверде зерно).

Я відкрив один за одним усі келехи — всі вони повні зерен злаків з прадавніх часів. Були тут і дрібні бульбочки, що росли на коріннях трав, і всіляке зерно, були й такі, яких я ніколи не бачив, і які вже, певно, давно загинули. Все це служило доказом того, що вже й прадавня людина намагалася вирощувати те, що могло її живити.

В келехах були зерна сочевиці, яку діти називають заячим хлібом, каштани, що родяться на глибині озер, макові зернинки, з яких за часів Геродота єгиптяни пекли хліб, зернини квасолі й гороху, що їх у Єгипті вважали священними. А в одному з келехів я знайшов зерно дерева, гілля якого має серцевину, що з неї роблять борошно. Це так зване хлібне дерево було дуже поширене в Єгипті, поки єгиптяни не скуштували пшениці. Зерно злаків — вічне. Воно витримує тисячі років, якщо до нього не дістається волога.

У цій туфовій печері до зерен волога не потрапила, і кожна зернина була така, наче її сьогодні зібрали.

І все це тепер моє! Це посаг моєї дружини.

Дорогоцінний маєток! Вартий більше, ніж малахітова печера. Ми забезпечені харчами на довгі роки. На Землі Франца-Йосифа не буде більше голоду.

Сповнений вдячності, я поцілував прабатька Ламека. Добре господарював ти, дорогий батьку, для своїх нащадків.