Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр.

У період Гетьманату П.Скоропадського почали здійснюватися спеціальні операції за кордоном, спрямовані на підтримку союзних політичних сил та протидію агресивним планам стосовно України. Ці операції здійснювалися через можливості представницьких резидентур у взаємодії з відомствами військових й міжнародних справ. Регіоном проведення таких операцій стала Кубань, що зумовлювалося рядом воєнно-політичних обставин. По-перше, Кубань і Північний Кавказ у цілому стали головною базою Добровольчої армії, котра не приховувала своїх намірів знищити нові суверенні національні держави й відновити "єдину Росію". Необхідно було мати всебічну інформацію про військовий потенціал та плани "білого руху" щодо України. Більше того, збір розвідувальної інформації безпосередньо у стані "білих" міг дати відомості про політичні організації та громадян України, що вступали у контакти з командуванням Доброармії, вели підривну роботу в Україні в інтересах "білих". Це давало б змогу завчасно виявляти такі елементи та проводити проти них контррозвідувальні та профілактичні заходи. По-друге, тогочасне політичне керівництво Кубані, де мешкала численна українська етнічна громада, прихильно ставилося до незалежної України й само відчувало загрозу з боку Доброармії. За цих умов необхідно було конспіративно надати військово-технічну підтримку Кубані у її боротьбі за незалежність і збереження статусу проукраїнської сили у безпосередній близькості від кордонів України. Територія Кубані не повинна була перетворитися на зручний плацдарм агресії "білих" проти Української Держави.

Нарешті, геополітичні плани самого Гетьмана передбачали приєднання Кубані до України як окремої адміністративної одиниці. За свідченням галицького політичного діяча Л.Цегельського, Гетьман мав з цього приводу "великий, глибоко продуманий план" [320]. З метою прилучення Кубані готувалася десантна операція на Тамань силами одного з кращих з'єднань української армії — дивізії генерала Натієва, а точніше — Окремої Запорізької дивізії, дислокованої на південно-східних кордонах України, у складі чотирьох піхотних, кінного, гарматного, інженерного полків, кінно-гарматного дивізіону, бронедивізіону й авіаційного загону [321].

Між керівниками України та Кубані відбулися переговори у Києві, куди за рішенням Кубанської Законодавчої Ради від 15 травня 1918 р. прибула делегація краю. Кубанських представників гостинно прийняли у Києві, однак в ході переговорів визначилися серйозні суперечності у поглядах на майбутній статус Кубані. Гетьман наполягав на включенні Кубані до складу Української Держави з призначенням туди свого генерал-губернатора. Кубанська ж сторона висловлювалася лише за федеративні зв'язки з Україною [322]. Проте сторони усе ж таки обмінялися дипломатичними представництвами на рівні посольств, і Кубань отримала військово-технічну допомогу. З Київського артилерійського депо на Кубань було відправлено вісім 76-міліметрових гармат, 21 тис. гвинтівок Мосіна, 20 кулеметів "Максим", 100 кулеметів "Кольт" і 40 — австрійського зразка, 4 телефонні станції, військовий реманент, 5 млн. набоїв, 50 тис. снарядів тощо — на суму до 6 млн. крб. [323]. Зброя надійшла у червні-липні 1918 р. двома транспортами [324].

Одночасно активізували роботу на Кубані українські дипломати-розвідники. Зберігся таємний рапорт першого секретаря посольства Української Держави в Катеринодарі К.Поливана від 21 грудня 1918 р., де міститься звіт про роботу в краї гетьманської розвідки. Як доповідав український дипломат, було зібрано інформацію про настрої кубанських політичних кіл, становище місцевого козацтва, інтелігенції та інших верств населення, його склад, розстановку політичних сил.

Робота української розвідки не обмежувалась лише збором важливої інформації. "Політична кон'юнктура на Кубані, - зазначав К.Поливан, — вимагає від українського посольства одразу ж розпочати якомога ширшу й енергійну працю в справі поширення" політичного впливу Української Держави в краї [325]. Співробітники посольства брали участь у секретних нарадах Кубанської Крайової Ради і Крайового уряду, вели роботу по поглибленню антагонізму між місцевими політиками й командуванням Доброармії, наполегливо поширювали серед кубанських політичних кіл думку про життєву необхідність для Кубані тісного союзу з Україною. За активну діяльність в краї автор рапорту навіть заарештовувався денікінською контррозвідкою [326].

Посольська резидентура зібрала й корисну інформацію про міждержавні економічні злочини. Як ішлося в рапорті К.Поливана, "останнім часом спостережено приїзд до Катеринодару чимало спекулянтів з України". Останні скуповують за низькими цінами дефіцитні в Україні товари (насамперед — нафту) і перепродують її за такими цінами, яких "не було б при умові урядової закупки чи контролю". Відтак висловлювалась рекомендація про створення на Кубані торгового представництва Української Держави [327].

Цікаві пропозиції щодо поширення присутності українських спецслужб на Кубані й підготовки там збройного повстання проти Доброармії містилися в інформації українського розвідника-журналіста (прізвище невідоме) від грудня 1918 р. про становище на Кубані і на Дону. Запропонований план був спрямований на створення умов довгострокової розвідувальної присутності України на Кубані шляхом побудови розгалуженої резидентури в краї. Вона мала маскуватися під представництво українських засобів масової інформації. Передбачалося створити "головне інформаційне бюро на Кубані під виглядом видавництва, заснувати на місцях на Кубані і Чорноморщині філії бюро, ці філії мають насадити в кожне село і станицю своїх агентів під виглядом дрібних продавців газет… та крамарників на селі". Рекомендувалося для прикриття агентурної роботи широко залучати можливості українського кооперативного руху в регіоні та осередки товариства "Просвіта". Передбачалося, що українська резидентура не тільки буде вести збір необхідної інформації, але й активно впливати через місцеві засоби масової інформації на формування громадської думки в інтересах України. У міру посилення позицій українських спецслужб в регіоні планувалося перейти до підготовки збройного повстання проти "білих". Для цього пропонувалося направити "10 надійних людей" для формування підпільних "бойових організацій" [328].